Діагностичні дослідження у судово-почеркознавчій експертизі

Діагностичні дослідження у судово-почеркознавчій експертизі. Письмо є носієм не тільки ідентифікаційної інформації про особу, що пише. В ньому відображуються й психофізіологічні властивості особи й умови, в яких протікає процес письма. Будучи продуктом вищої нервової діяльності людини, письмо чуттєво реагує на зовнішні й внутрішні зміни.

Таким чином, почерк містить у собі своєрідно закодовану інформацію про особистість людини, про обставини й умови виконання рукопису (підпису).

Задача експерта, який досліджує рукопис, полягає в тому, щоб отримати максимальний об’єм відомостей, які необхідні для розслідування й судового розгляду справ.

Почерк – складна цілісна система, різні сторони якої взаємозалежні. Для нього характерні, як відомо, властивості, які дозволяють використовувати його в криміналістичних цілях. Одні з них – індивідуальність і відносна стійкість – є вихідними для ідентифікації особи, інші  (здатність реагувати на різні психофізіологічні фактори) дають можливість отримати відомості про зовнішню обстановку та внутрішній стан виконавця – це так звані діагностичні дослідження у судово-почеркознавчій експертизі.

До їхнього числа можна віднести дослідження, спрямовані на встановлення зовнішньої обстановки та умов письма (факт виконання тексту у незвичній позі, викривленим почерком, із наслідуванням почерку чи підпису іншої особи тощо), а також внутрішнього стану виконавця ( втома, стан збудження або загальмованості, психічна хвороба тощо).

Властивість почерку реагувати на різні психофізіологічні фактори проявляється тоді, коли зміни умов письма настільки значні, що успішне пристосування до них механізму письма за ходом рухів виявиться неможливим. У результаті виникне порушення звичного автоматизованого процесу письма й наступлять зміни у почерку, які не можна вважати варіаційними.

Фактори, які викликають порушення звичного процесу письма, називають “збиваючими” обставинами. Зміни в почерку, які наступають під їхнім впливом, нерідко утруднюють процес дослідження почерку при проведенні почеркознавчих експертиз. Експерт повинний вміти відрізнити такі зміни від стабільно збережених ознак, а для цього необхідно знати ступінь стійкості ознак почерку в залежності від дії різних обставин.

У теорії та практиці судово-почеркознавчої експертизи “збиваючі” обставини поділяють на “природні”, до яких відносять причин, які не пов’язані з бажанням виконавця змінити почерк і частіше за все створювані зовнішньою обстановкою письма, й “штучні”, які пов’язані з прагненням виконавця змінити свій почерк.

Носіями об’єктивної інформації, яка використовується для вирішення задач такого типу, є діагностичні ознаки почерку. У процесі діагностування експерт виділяє такі ознаки й оцінює їх з точки зору відповідності або невідповідності заздалегідь відомим (загальноприйнятим) нормам цих властивостей для певної групи почерків, а також як невідповідність нормі властивостей письма конкретної особи.

Письмо має багаторівневу структуру, яка включає мозкові відділи, що ієрархічно співвідносяться: вищі кортикальні з рівневим позначенням Е, Д і С-2, які контролюють змістовний бік письма, та нижні субкортикальні – С-1, В, А, що управляють руховим механізмом письма. Кожний з цих рівнів, незважаючи на тісний взаємозв’язок, володіє відносною автономністю, виконує свої специфічні завдання.

Ця специфіка отримує матеріальне вираження у рукопису у вигляді тих чи інших ознак почерку. Випадання якого-небудь рівня із системи побудови письма або порушення його функціонування внаслідок впливу збиваючих факторів відображається у рукопису у вигляді викривлення ознак почерку, які властиві “постраждалому” рівню.

Зазначені закономірності зумовлюють можливість виявлення специфічних ознак, що свідчать про звичне або змінене функціонування того чи іншого рівня побудови.

Г.А.Купріяновою  в залежності від рівнів побудови письма  і характеру “збиваючих” причин була розроблена класифікація діагностичних ознак, так звані комплекси (еталони). Вони розглянуті у спеціальній таблиці.

Збивачі фактори	Рівні побудови письма, ознаки яких змінюються	Діагностичні комплекси ознак (варіанти)
1	2	3
1.       Відносно стійкі (хронічні): Нервові, психічні захворювання, травми мозку, вікові зміни тощо	А, В         С-1           С-2   Д     Є   А,В,С-1,С-2,Д,Є	1 Зниження координації рухів 1-ї групи, уповільнений темп письма, зміна: диференціації натиску, форми з’єднувальних рухів. 2 а) Зниження координації рухів 2-ї групи. б)Порушення топографії (просторової орієнтації) у вигляді незвичайного розміщення фрагментів тексту. 3 Незвичайна будова письмових знаків. 4 Букви, що читаються умовно й такі, що не читаються. 5 Порушення писемно-речових навичок. 6 Порушення ознак усіх перелічених рівнів
П. Тимчасові (епізодичні) 1.       Природні: Зовнішні (контактні): незвичайне тримання пишучого приладу, ліворучне письмо, письмо кулаком, незвичайна поза, втома пишучої руки, холодові навантаження, фізична (м’язова) втома тощо	А, В, С-1         А,В,С-1,С-“,Д                   А,В,С-1,С-2,Д,Є,	1 Зниження координації рухів 1-ї групи, уповільнений темп письма, зміна: диференціації натиску, форми з’єднувальних рухів; зниження координації рухів 2-ї групи 2 Зниження координації рухів 1-ї групи, уповільнений темп письма, зміна: диференціації натиску, форми з’єднувальних рухів; зниження координації рухів 2-ї групи, порушення топографії; спрощення загальної структури букв і зменшення кількості варіантів букв, дзеркальність окремих знаків або їхніх елементів 3 Зниження координації рухів 1-ї групи, уповільнений темп письма, зміна: диференціації натиску, форми з’єднувальних рухів; зниження координації рухів 2-ї групи, порушення топографії, спрощення загальної структури окремих букв, виправлення букв, зайві штрихи; пропуски букв, зайві букви.
	С-1   С-1,Д,Є	1 Порушення топографії 2 Порушення топографії, зниження координації рухів 2-ї групи; зайві штрихи або пропуски їх у буквах; пропуски букв або зайві букви
Внутрішні: Алкогольне сп’яніння, фармакологічні засоби та інші, що підсилюють збуджуючі процеси                   2. “Штучні”- скорописне викривлення почерку	С-1   С-1,С-2,Д,Є,                   А, В, С-1, С-2	1 Зниження координації рухів 2-ї групи 2 Зниження координації рухів 2-ї групи, порушення топографії; букви, що читаються умовно або не читаються, виправлення букв, зайві штрихи або пропуски їх у буквах; неадекватні букви у словах, пропуски букв або зайві букви, перестановка букв у слові, неадекватні розділові знаки або їхня відсутність   Фрагментарне зниження координації рухів 1-ї групи; фрагментарне зниження координації рухів 2-ї групи; нові, не властиві звичайному почерку виконавця, варіанти букв, різке їхнє збільшення

 

Класифікація збиваючих факторів, діагностичних ознак і їхніх комплексів, характерних для тієї чи іншої групи збиваючих впливів, є необхідними елементами у вирішенні судово-почеркознавчих діагностичних задач. Використання їх у діагностичному дослідженні повинно бути в строгій відповідності з принципами методики вирішення цих задач.

Таким чином до діагностичних досліджень у судовому почеркознавстві відноситься вирішення таких задач: встановлення зовнішньої обстановки й умов виконання рукопису (підпису; встановлення внутрішнього стану виконавця.

1. Встановлення зовнішньої обстановки й умов виконання рукопису.

У цю групу можна включити такі питання:

Чи не виконаний рукопис у незвичній (незвичайній) позі?

У літературі відмічається, що незвична поза сприяє зміні певних ознак почерку. У цих випадках у писемно-руховому апараті людини не відбувається  ніяких змін, але умови, що склалися (необхідність писати у незвичній позі) змушують виконавця пристосуватися до таких умов, тобто перебудувати механізм письма. З одного боку виконавець прагне зберегти властивий йому зорово-руховий образ, з другого – вимушений змінити його, тому що інакше не зможе виконати текст (підпис).  У результаті знижується автоматизація рухів, їхня точність, з’являються спрощення, збільшується зв’язність. Найбільш характерні зміни з’являються у почерку , якщо людина пише стоячи, спираючись на кисть та передпліччя, при горизонтальному й вертикальному положенні паперу.

Враховуючи, що експериментально не встановлені зміни у почерку, які характерні для письма у певній позі, експерту можна рекомендувати використовувати ці ознаки лише для вирішення питання про виконання рукопису у звичній або незвичній позі, без конкретизації, у якій саме.

Чи не виконаний рукопис на незвичайному матеріалі письма?

Ця обставина інакше впливає на механізм письма. Природно, що письмо на незвичайній підкладці викличе інші зміни, ніж письмо в незвичайній позі. При письмі на незвичайному матеріалі письма виконавець змінює будову букв стосовно до уповільненого темпу та уривчастого виконання. Це зрозуміло, тому що через підвищеного зчеплення кінчика пишучого приладу з матеріалом письма швидкий темп стає неможливим. Письмо втрачає цілісний характер. Дугові рухи замінюються прямолінійними, деякі виконавці переходять на письмо з наслідуванням друкованому шрифту, як результат пристосування до змінених умов письма.

Таким чином, при зміні зовнішніх умов письма слід зазначити наступне:

1. Найбільш мінливі, як правило, загальні ознаки почерку. Більш за все змінюється координація рухів як у загальних ознаках, так і при ви конанні окремих букв і їхніх елементів. Змінюється будова почерку: при зміни пози – у бік спрощення, при незвичній підкладці або незвичному матеріалі письма – у бік ускладнення.

У зв’язку зі зміною будови змінюється й зв’язність відповідно при спрощенні у бік збільшення, при ускладненні – у бік зменшення.

У будові почерку слід відмітити заміну дугових рухів прямолінійними та кутастими.

Відбувається збільшення розміру, розгону, як результат пристосування до нових умов письма. Змінюється загальний натиск у бік збільшення. Це пов’язано зі зміною статичних і динамічних зусиль при письмі.

Стійкими залишаються: із загальних ознак – виробленість. Навіть при великих змінах координації рухів можна по окремих фрагментах визначити більш високий ступінь виробленості.  Зберігається якісна характеристика такої ознаки, як нахил (може змінитися кут нахилу, його стійкість).

Стійкими виявляються й напрямок  і форма лінії письма, причому форма стає більш вираженою.  Розміщення відносно лінії бланкового рядка також стійке (з’являється нерівномірність прояву, але в межах ознаки, наприклад, якщо розміщується над рядком, то при зміні умов може бути вище або нижче, але над рядком).

На відмінність від загальних ознак, окремі ознаки, як правило, залишаються стійкими. Це природно, тому що зорово-руховий образ букв у виконавця залишається, більш того він намагається зберегти його у змінених умовах. Тому, як правило, зберігаються всі варіанти будови букв, навіть ускладнені, хоча і у дуже деформованому вигляді.

Нерідко зміни можна зустріти за рахунок більш частої зустрічальності спрощеного варіанту при незвичних умовах письма, як найбільш пристосованого до цих умов.

Зберігається загальна форма й напрямок рухів при виконанні букв у цілому, форма рухів при з’єднанні елементів букв і букв між собою (особливо кутаста). Залишаються стійкими й напрямок рухів у місцях з’єднання, взаємний напрямок рухів при виконанні основних елементів. Не змінюється, як правило, вид з’єднання (крім інтервального). Дуже стійка послідовність виконання рухів, тому що це автоматизований процес, який не порушується навіть у таких умовах. Залишається стійкою протяжність рухів ( вона навіть більш різко виражена). Зберігається й кількість рухів, що також пояснюється стійкістю зорово-рухового образу букви.

Залишається стійкою диференціація натиску у окремих буквах і їхніх елементах ( це при тому, що загальний натиск змінюється у бік збільшення).

Стійке розміщення точки початку руху у письмовому знаку відносно умовного центру букви (це також пов’язано зі стійкістю зорово-рухового образу букви).

Не дивлячись на значну стійкість більшості окремих ознак почерку при зміні зовнішніх умов письма все ж є зміни деяких з них, які свідчать про незвичність процесу письма.

Перш за все порушення координації рухів позначається на появі деформації рухів при виконанні букв і їхніх елементів.

При стійкості ознак форми й напрямку рухів спостерігається значна деформація окремих ділянок письмового знаку й елементу. Ці зміни особливо значні у кінці письмового знаку чи слів. Спостерігаються зміни  при виконанні дугових та овальних елементів. Якщо, кутасті та прямолінійні елементи відносно стійкі, то округлі форми рухів, як правило, замінюються кутастими.

Піддається змінам і вид з’єднання письмових знаків і їхніх елементів, у випадках, якщо звичайному почерку властивий інтервальний. При незвичній позі він змінюється на більш зв’язаний.

Змінюється протяжність рухів при виконанні елементів букв і букв у цілому. При цьому протяжність рухів при виконанні початкових елементів букв збільшується, основних штрихів – збільшується й зменшується, заключних штрихів – збільшується, з’єднувальних штрихів – збільшується, надрядкових і підрядкових штрихів – збільшується, букви в цілому – збільшується.

Зміни ці викликані, мабуть, тим, що протяжність рухів не впливає на звичний зорово-руховий образ букви, який властивий виконавцеві, й, головне, не впливає на читаність письма, – це з одного боку, а з іншого – допомагає пристосуватися до змінених умов письма.

Якщо розміщення точки початку руху відносно умовного центру букви стійке, то розміщення точки початку руху у букві відносно лінії письма, точок з’єднання з попередньою й наступною буквами, та елементів у межах букви, точки закінчення руху, а також відносного розміщення рухів по вертикалі й горизонталі змінюються і стають нестійкими. Це пов’язано з порушенням координації рухів і пристосовністю до змінених умов письма.

Ступінь зміни й стійкості почерку у різних людей різна.

Перш за все об’єм ознак, що зберігаються, прямо пропорційний ступеню виробленості почерку виконавця. Це природно, тому що з розвитком і удосконаленням навички письма у виконавця збільшуються пристосувальні можливості, зовнішнім виразом яких є варіаційність. При маловироблених навичках письма “збиваючі” обставини викликають великі порушення й зміни у почерку.

Ступінь варіаційності має особливе значення для характеристики стійкості ознак почерку. Це природно, тому що особи, почерку яких властиве  різноманіття варіантів ознак, легше пристосовуються до “збиваючих” обставин, і порушень у їхньому почерку буде менше.

Пристосувальні можливості навичок письма при високому ступені виробленості почерку дуже великі.

2. Встановлення внутрішнього стану виконавця.

На відміну від попередньої групи “збиваючих” факторів у даному випадку в почерку  відбуваються зміни, пов’язані з порушеннями у самому механізмі письма, в системі керування почерком. У даному випадку у наявності зіткнення розладу процесу письма зі спробою пристосувати (перебудувати) апарат письма у зв’язку зі змінами, які у ньому відбулися.

До цієї групи діагностичних досліджень можна включити питання, які пов’язані зі встановленням факту виконання рукопису у незвичному для виконавця стані (наприклад, стан фізичної втоми, м’язової втоми, тяжкий хворобливий стан, стан сп’яніння тощо).

Питання про вплив на почерк внутрішнього стану людини дуже цікаве, складне, й, на жаль, ще недостатньо досліджене.

Разом з тим є окремі дослідження впливу на процес письма мозкових травм, сп’яніння, підвищеного збудження, загальмованості, втоми, холоду, хворобливого стану й, нарешті, природного старіння організму, які надають експертам певну інформацію, яка полегшує процес дослідження й оцінки виявлених ознак.

За допомогою діагностичних досліджень вирішуються різні питання, обумовлені станом людини у процес виконання почеркового об’єкту.

1. Можливості встановлення факту виконання рукопису під впливом м’язової втоми.

Питання про вплив фізичної втоми на ознаки почерку виконавця являє інтерес для почеркознавчої експертизи. Нерідко експерту доводиться досліджувати документи (наряди на проведення робіт, приймальні квитанції, розписки тощо), які виконані як у звичайних умовах, так і у незвичайному стані виконавця, у тому числі у стані фізичної втоми. При дослідженні таких текстів і зразків почерку виконавця експертиза часто встановлює поряд із комплексом співпадаючих ознак, певні розбіжності, які не можна пояснити навмисним викривленням почерку. Виникає необхідність чітко визначити природу ознак, що розрізняються, причину їхнього виникнення.

Процес втоми організму обумовлений порушеннями, які виникають у центральній та м’язовій системах, відбуваються біохімічні зміни в організмі, які викликані виконанням людиною напруженої або тривалої роботи. Зокрема, м’язова втома впливає саме на ті характеристики рухів людини, які є основними компонентами акту письма: автоматизм рухових навичок, координацію, точність і темп рухів.

Під впливом м’язової втоми  перш за все піддаються зміні загальні ознаки, а саме: знижується координація рухів (з’являються зломи, звивистість штрихів), знижуються стрункість, чіткість почерку, спостерігаються коливання розміру ( у бік збільшення), нестійкість нахилу, змінюються ознаки просторової орієнтації рухів (нерівномірність розмірів інтервалів між рядками, нестійкість форми й напрямку лінії рядка), з’являється звивистість. Окремі письмові знаки деформуються, з’являються дописки, поправки штрихів, зайві штрихи.

Із загальних ознак не змінюється лише ступінь виробленості почерку.

Відносно стійкими залишаються окремі ознаки почерку. Якщо  ж і є деякі зміни  у окремих ознаках, то вони, як правило, обумовлені зміною загальних ознак.

Під впливом м’язової втоми з’являються мовні відхилення, які виражаються в пропусках та повтореннях букв, слів, складів слів, фрагментів речень; у порушеннях синтаксису, заміні слів іншими словами, як не відповідають контекстові. Це виникає внаслідок послаблення свідомого корегування писемної мови.

2. Можливості встановлення факту виконання рукопису в умовах низької температури.

У експертній практиці зустрічаються серед документів такі, які могли бути виконані в умовах холоду (наряди на проведення будівельних, монтажних робіт, товарно-транспортні накладні, розписки  тощо).

Охолодження організму супроводжується зміною функціонального стану як периферичної,  так і центральної нервової систем. У акті письма приймає участь як м’язовий, так і нервовий апарат, тому навіть незначні порушення їхніх функцій впливають на процес письма. При охолодженні м’язи стають менш еластичними, кінцівка малорухомою; притупляються відчуття, з’являється скутість суглобів, у зв’язку з чим знижується автоматизм, що  сприяє порушенню координації рухів. Зниження координації рухів у свою чергу призводить до зміни загальних і окремих ознак почерку.

За даними експериментів, проведених у Харківському НДІСЕ, у рукописах, які виконані на морозі, помітні пропуски букв, поправки, які вносяться в окремі букви, виправлення письмових знаків і нанесення на них додаткових штрихів, підмальовки окремих елементів і букв у цілому. Ці ознаки проявляються в основному в почерках середнього ступеня виробленості.

З ознак просторової орієнтації рухів більш за все змінюється лінія рядка, яка на морозі стає нерівною, звивистою, частіше такою, що опускається. Спостерігається нерівномірність інтервалів між рядками: на початку тексту рядки розміщуються на рівній відстані, а в кінці – інтервал між ними  зменшується.

Ступінь виробленості залишається стійкою. Найбільшій зміні піддається координація рухів (спостерігається її зниження). Знижуються стрункість почерку, темп рухів, зменшується чіткість почерку, його конструктивна складність; змінюються розмір і розстановка (у бік збільшення).

З окремих ознак змінюються: відносна протяжність рухів, форма рухів при виконанні букв і їхніх елементів, ступінь конструктивної складності рухів, напрямок рухів при виконанні окремих букв і їхніх елементів.

Відомо, що прискорення темпу викликає необхідність у спрощенні рухів. Однак, як показали дослідження, уповільнення темпу (яке спостерігається при письмі в умовах низьких температур) також викликає зниження конструктивної складності почерку й спрощення рухів. У буквах з’являються неточні з’єднання елементів, деякі з них випадають, змінюється напрямок рухів у окремих буквах і їхніх частинах; письмові знаки деформуються й лише в цілому нагадують відповідні букви. Це явище можна пояснити тим, що змерзла людина намагається при письмі замінити складні за конструкцією знаки спрощеними, більш зручними для написання скованою охолодженням рукою.

Перелічені ознаки можна вважати “діагностуючими” при встановлені цього факту.

Разом з тим, деякі ознаки залишаються стійкими, що дозволяє провести ідентифікацію особи. Це пояснюється стійкістю зорово-рухового образу, сталістю динамічного стереотипу.

Із стійких загальних ознак слід відмітити виробленість почерку, ступінь зв’язності, нахил букв, розміщення полів, їхня форма, розмір, розміщення підпису під текстом.

До стабільних окремих ознак можна віднести: розміщення точок початку і закінчення руху в буквах і їхніх елементах; розміщення точок перетину рухів; вид з’єднання рухів при зв’язування букв і їхніх елементів; спосіб початку і закінчення рухів; розміщення рухів по вертикалі й горизонталі; кількість рухів. Менш стійка форма рухів при з’єднанні букв і їхніх елементів.

3. Можливість встановлення факту виконання рукопису особою, що знаходилась у незвичайному психофізіологічному стані.

Серед документів, що надаються для проведення почеркознавчої експертизи, які виконані особами у незвичайному психофізіологічному стані, велику групу складають передсмертні листи й записки. Їхній аналіз дозволив констатувати, що переш за все звертає на себе увагу зовнішній вигляд листів. Вони частіше за все написані неохайно, багато ляпок (при написанні чорнилами), неодноразові закреслення слів, рядків, виправлення букв і штрихів, підмальовування штрихів до раніше написаних букв тощо. Це пояснюється, мабуть, тим, що різкі функціональні порушення нервової діяльності ведуть до послаблення контрольних функцій зорового аналізатору й кори головного мозку.

Ймовірно, з цим же пов’язано зниження у текстах загального рівня грамотності: збільшення числа орфографічних помилок – пропуски букв, недописування слів, або, навпаки, неодноразове повторення букв, зайвих штрихів.

Помітні суттєві відхилення від норми в ознаках просторової орієнтації рухів і загальних ознаках (крім зв’язності).

Із ознак просторової орієнтації рухів змінюються такі ознаки: збільшується відстань між рядками, словами у рядку, лінія полів стає нерівною, змінюється напрямок рядків із горизонтального переважно на такий, що опускається.

Із загальних ознак у найбільшому ступені порушується координація рухів. Але її порушення виражається в основному не у появі зломів або явно вираженої звивистості штрихів і елементів букв, а в зниженні стрункості, чіткості, нерівномірному збільшенні розміру букв, їхньої розстановки, нестійкості нахилу. Змінюється конструктивна складність рухів у сторону їхнього спрощення.

Зміни темпу не характерні для письма у незвичайному нервово-психологічному стані.

Окремі ознаки почерку у передсмертних листах не дають характерної картини зміни почерку.

Спостерігаються зміни конструктивної складності рухів при виконанні окремих букв: як правило, рухи спрощуються за рахунок втрати окремих елементів або штрихів. Іноді конструкція букви ускладнюється за рахунок збільшення кількості рухів (поява початкових штрихів); змінюється форма рухів при виконанні букв. Замість звивистих та петльових з’являються кутасті та дугові або прямолінійні; форма рухів при з’єднання елементів букв, як правило, змінюється з петльової й кутастої на дугову; збільшується протяжність рухів по вертикалі та горизонталі; змінюються вид з’єднання, загальна структура рухів при виконанні окремих букв (перехід на друковані). Незначно змінюється напрямок рухів за рахунок появи лівоокружних рухів у заключних штрихах.

Слід відзначити, що під впливом нервово-психологічного стану окремі ознаки змінюються в невеликому обсязі й в обмеженій кількості букв.

Найменше піддаються зміні виробленість почерку й темп. Особливо стійкі окремі ознаки: розміщення точок перетину рухів при виконанні букв, розміщення рухів по вертикалі й горизонталі, точок початку і закінчення рухів, напрямок рухів (за виключенням випадків появи лівоокружних заключних штрихів у деяких буквах).

Декілька інший прояв ознак спостерігається у виконавців рукопису, які страждають органічним поразкою мозку.

Досліджувалися рукописи хворих шизофренією, епілепсією, прогресивним паралічем, хворих, які страждають на маніакально-депресивні психози  й на хронічний алкоголізм.

Говорити про якусь певну систему ознак почерку, яка властива певному виду захворювання передчасно. Є лише певні спостереження.

Наприклад, почерк хворих у маніакальному стані відрізняється перевагою елементів атаксії, наявністю попередніх штрихів, тенденцією до відхилення від лінії рядка; а у депресивному стані – крім цих ознак відмічається малий розмір букв.

У рукописах, хворих на шизофренію, спостерігається: велика кількість підкреслень, розділових знаків, вигадливе виконання прописних букв і заключних штрихів, розміщення тексту колонкою або за діагоналлю, пропуски букв і слів, нерівномірність натиску, закреслювання, поправки, іноді атаксія.

При прогресивному паралічу спостерігаються: пропуски букв, складів, недописування та повторення слів, нерівномірність лінії рядка, закреслення, поправки, нерівномірність натиску, розміру, іноді атаксія.

Для епілептиків характерно зловживання розділовими знаками (крапки після кожного слова), прописними буквами, рівномірний натиск, малий розгін, атаксія в окремих випадках.

У параноїків спостерігаються символічні знаки замість букв, велика кількість знаків наголосу, підкреслень, викривлень і утворень нових слів, повторення фраз, ілюстрації кресленнями.

Безумовно, перелічені ознаки дають далеко не повну картину письма при органічних ураженнях мозку. Разом з тим знання їх навіть у такому обсязі вже надасть допомогу експерту– почеркознавцю у визначенні, безумовно, не виду захворювання, але у висуванні версії про можливість наявності такого захворювання у виконавця досліджуваного рукопису, що таким чином допоможе правильно оцінити встановлені в процесі дослідження ознаки почерку.

4. Можливості встановлення факту виконання тексту чи підпису у стані алкогольного сп’яніння.

Як відомо, в процесі письма приймає участь вся центральна нервова система й особливо її вищий відділ – кора головного мозку. В ній розміщені центральні відділи різних аналізаторів – слухового, зорового, рухового тощо. Тому важливо знати, як впливає сп’яніння на весь організм людини, у тому числі на вищу нервову діяльність, а отже й на процес письма.

У літературі немає визначення поняття сп’яніння, але є визначення особи, яка знаходиться у такому стані: людиною у стані сп’яніння слід вважати таку особу, яка прийняла алкоголь у такій кількості, яка викликає комплекс короткочасних порушень вищої нервової діяльності різної інтенсивності, що змінює нормальні реакції на навколишнє середовище.

Установлено експериментально, що при сп’янінні характер і об’єм змін, які наступають у почерку, залежать від двох факторів: а) ступеню сп’яніння, яка визначається як вмістом алкоголю в крові, так і клінічними проявами сп’яніння; б) ступенем виробленості почерку.

Почерки низького ступеню виробленості піддаються змінам уже у легкому ступені алкогольного сп’яніння. Почерки середнього й високого ступеню виробленості в легкому ступені  алкогольного сп’яніння  майже не змінюються. Зміни виникають при середньому ступені сп’яніння.

При цьому із загальних ознак почерку відмічається стійкість ступеню виробленості. Вона знижується лише при тяжкому ступені сп’яніння.

Темп стійкий у легкому ступені сп’яніння. Відносно стійка будова почерку, якщо звичайний почерк простої або спрощеної будови. Ця ознак стійка навіть у середньому ступені сп’яніння. Лише з’являється ще більше спрощень і навіть друковані букви.

Нестійкими з загальних ознак є виробленість, якщо виконавець має почерк малого ступеню виробленості. ЇЇ зниження наступає вже в легкому ступеню сп’яніння.

Координація рухів порушується вже при легкому ступеню сп’яніння ( у високовироблених почерках у легкому та середньому ступеню сп’яніння змінюється незначно).

Стрункість почерку знижується вже при легкому ступеню сп’яніння. Це виражається в неоднорідності протяжності рухів по вертикалі й горизонталі, нестійкому нахилі, нерівності лінії письма. Все це прояв утруднення загальної організації рухів у просторі.

Подальший вплив алкоголю (середній ступінь) веде до порушення чіткості (читаності) написаного.

При тяжкому ступені – координація рухів має вже якісно інший характер (викривлення конфігурації букв, звивистість, розрізненість рухів).

Темп знижується у середньому ступені сп’яніння. Нахил стає не стійким, а розмір, розстановка, розгін  змінюються при середньому ступені сп’яніння у бік збільшення. Збільшується зв’язність, що викликано прагненням  виконавця до спрощення рухів. Просторова орієнтація рухів знижується, виконавцеві у такому стані важко попасти кінчиком пишучого приладу в потрібну точку, тому він починає уникати перерв.

Однак при тяжкому ступені сп’яніння, коли паралізуються не тільки гальмові, але й збуджувальні процеси – спостерігається зворотна картина – зниження зв’язності. Це пояснюється розпадом письма як цілісного процесу. Процес письма настільки руйнується, що виконавець зберігає можливість виконувати тільки розрізнені рухи, втрачаючи здатність об’єднувати їх у систему.

У стані сп’яніння  вже при легкому ступені спостерігається порушення лінії письма відносно бланкового рядка. Це пояснюється тим, що виконавець у такому стані відчуває труднощі у мовному оформленні думки, що записується, й у рухах (внаслідок зниження координації). Зусилля виконавця тому перш за все направлені на головний момент – зміст того, що він пише, й забезпечення читаності рукопису (з його позиції). Решта залишається поза його увагою. Частіше за все він пише, не дотримуючись лінії рядка.

Порушується форма лінії рядка, збільшується відстань між словами й рядками.

Із окремих ознак стійкими при легкому й середньому ступенях сп’яніння залишаються: форма рухів, особливо при з’єднанні з попередньою буквою та при виконанні початкових елементів; загальний напрямок рухів; розміщення точок початку і закінчення рухів; безперервність рухів у межах однієї букви; кількість рухів; послідовність рухів. Це свідчить про збереження у цих стадіях сп’яніння зорово-рухового образу букви.

Піддаються змінам: протяжність рухів та їхня безперервність при з’єднанні з попередніми та наступними; розміщення рухів при виконанні основних елементів букв по вертикалі й горизонталі.

При тяжкому ступені сп’яніння значно  викривляється будова букв, що пов’язано з різким порушенням координації. Спостерігається недописування букв і разом із тим повторне обведення, поява орфографічних помилок, невірна розстановка знаків, заміна букв і слів іншими.

Питання встановлення факту виконання рукопису (підпису) особою похилого й старечого віку розглядається у розділі посібника “Дослідження підписів, виконаних від імені осіб похилого й старечого віку”. Слід лише відмітити, що у цих випадках поряд зі стійкістю виробленості почерку спостерігається зниження координації рухів. У першу чергу це зниження більш виразне у більш швидких, тобто розгинальних рухах. З часом можливі порушення координації рухів і в згинальних елементах. Зниження координації природно супроводжується уповільненням темпу письма. Це в свою чергу призводить до зменшення варіаційності, до спрощення рухів, їхньої одноманітності – циклічності. Зміни, які відбуваються у рукописах та підписах осіб похилого й старечого віку свідчать про руйнування навички письма.

Розглянуті випадки порушення писемно-рухової навички, які наступають у зв’язку з незвичайною обстановкою письма або у незвичайному стані виконавця, не пов’язані з установкою на таке письмо.

У практиці зустрічаються випадки зміни ознак почерку при зміні установки письма, які не пов’язані з маскуванням почерку (старанне, уповільнене письмо або, навпаки, недбале, швидке письмо), а також при установці на навмисну зміну почерку з метою маскування ( в основному при намаганні змінити зорово-руховий образ букв і слів).

Установка на старанне, уповільнене письмо.

Старанне, уповільнене письмо є незвичайним фактором тільки для осіб із спрощеною будовою почерку, тому ступінь виробленості при уповільненні знижується тільки у почерках вказаної будови. У почерках іншої будови – виробленість почерку стійка.

Координація рухів при переході на уповільнене письмо у осіб, що мають спрощену будову почерку, порушується. Це пояснюється тим, що виявляється непотрібною організація м’язових груп ланок руки, яка необхідна для швидкого письма. Зусилля виконавця зосереджуються на виписуванні букв і їхніх елементів. З’являється можливість більш точно виконувати дрібні рухи. Разом із тим це незвично для виконавця з спрощеною будовою почерку. Він втрачає звичний ритм і автоматизм. У результаті спостерігаються ознаки недостатньої координації рухів крупних ланок з дрібними ланками руки. Дрібні рухи при уповільненому темпі ускладнюються. Змінюється будова почерку. Збільшується протяжність рухів у почерках спрощеної будови, натиск стає нестійким.

Для осіб, що мають ускладнений або простий почерк, значне уповільнення темпу не викликає особливий утруднень. Перелічені вище ознаки змін практично не виражені.

Тому, якщо в експертній практиці зустрінуться випадки, коли при ідентифікації виконавця при наявності уповільненого темпу виконання у досліджуваному документі поряд зі збігами будуть виявлені розбіжності у ступені координації рухів і інші, слід звертати увагу на будову почерку виконавця. Якщо вона спрощена, оцінюючи розбіжності, слід вияснити, чи не викликані вони установкою на повільне, старанне письмо.

При установці на недбале, швидке письмо ступінь виробленості залишається стійкою. У цьому випадку перед виконавцем стоїть складна задача – узгодити роботу усіх м’язових груп у процесі прискорення темпу. Підвищується напруженість рухів, тому що скорочується у часі чергування процесів збудження й гальмування у м’язових групах. Це тягне за собою зниження точності рухів усіх ланок руки. З’являються ознаки недостатньої координації рухів крупних і дрібних ланок, а при подальшому прискоренні темпу – і дрібних ланок між собою.

Змінюється будова почерку у бік спрощення, відбувається збільшення натиску й протяжності рухів по горизонталі.

Окремі ознаки, як правило, стійки.

Ступінь прояву змін при установці на швидке, недбале письмо, або, навпаки, на старанне письмо залежить від будови почерку, ступеню виробленості й варіаційості почерку.

При великій варіаційності почерку виконавцеві простіше пристосуватися до таких установок.

До діагностичних досліджень відноситься також вирішення питання про встановлення факту виконання рукопису навмисно зміненим почерком. Діагностичні ознаки, які супроводжують процес письма при навмисній зміні почерку, стійкість ознак почерку та їхня мінливість під дією таких факторів викладені у розділах посібника, в яких викладені питання дослідження навмисно зміненого почерку.

Аналіз стійкості ознак почерку та їхньої мінливості під дією збиваючих факторів, які дозволяють діагностувати умови виконання рукопису й незвичайний психофізіологічний стан виконавця, показує, що вони у своїй більшості однотипні. Тому висновок про встановлення цих фактів може бути зроблений лише в ймовірній формі і лише після позитивного вирішення питання про виконавця.

Допомогу у конкретизації того чи іншого збиваючого фактору надають матеріали справи, з яких можна вияснити факти, які необхідні експерту для вирішення ідентифікаційних задач.

Специфіка методики вирішення діагностичних задач у різних експертних ситуаціях

Структура діагностичного процесу та використання засобів для вирішення діагностичних задач залежить від компонентного складу завдання. У відповідності з розробленою класифікацією діагностичні задачі поділяють на дві основні категорії:

• завдання, що реалізують свою мету в умовах наявності як досліджуваного об’єкту, так і порівняльного матеріалу (зразків почерку конкретної особи);
• завдання, які передбачають реалізацію своєї мети в умовах наявності лише досліджуваного об’єкту.

Діяльність експерта-почеркознавця при вирішенні діагностичних задач має бути послідовно підпорядкована певній ієрархії рівнів, етапів, стадій, що складають зміст діагностичного процесу, аналогічно тому, як це відбувається в ідентифікаційному дослідженні.

Вирішення діагностичної задачі, що має багатоступеневу структуру, яка передбачає перехід у пізнанні від загального до часткового, також базується на рівневому принципі. Кожна наступна ступінь діагностичного процесу є необхідним доповненням до попередньої, подальшим її розвитком і поглибленням. Так, щоб вирішити діагностичну задачу, кінцевою метою якої є розпізнавання конкретних збиваючих факторів або їхньої певної групи, експерт перш за все повинен встановити факт незвичайності письма у досліджуваному об’єкті, потім розпізнати чи є ця незвичайність для даного виконавця звичною (постійною) або тимчасовою і визначити різновидність збиваючих факторів. У рамках встановленого виду збиваючих факторів (природних або штучних) експерт може довести вирішення діагностичної задачі до встановлення конкретної причини.

Враховуючи, що незвичайність письма перш за все слід розглядати як невідповідність тих чи інших властивостей (ознак) письма заздалегідь відомим (загальноприйнятим) нормам цих властивостей для певної групи почерків, а також як невідповідність нормі властивостей письма конкретної особи, першою підзадачею виступає розпізнавання незвичайності писемного процесу у досліджуваному документі.

Ця підзадача вирішується за допомогою аналізу досліджуваного документа, який спрямований на виявлення ознак письма, що не відповідають загальноприйнятим нормам почерку певного ступеня виробленості.

Установивши факт незвичайності письма у досліджуваному документі, експерт переходить до вирішення другої, важливої у діагностиці підзадачи – розпізнавання характеру цієї незвичайності письма ( тимчасова або постійна) у почерку конкретної особи. Для вирішення цієї підзадачи вже недостатньо заздалегідь відомих орієнтирів у характеристиці писемно-рухової навички, тому що та чи інша невідповідність ознак почерку може виявитися як постійною, так і тимчасовою у конкретному почерку. Тому для вирішення другої підзадачі  експерт вже повинний мати відомості про властивості письма конкретної особи, зіставити невідповідності ознак письма у досліджуваному почерковому об’єкті з ознаками письма конкретної особи.

Наявність порушень властивостей письма у досліджуваному об’єкті й зразках почерку виконавця свідчить про постійний або відносно постійний характер дії збиваючих факторів. Якщо ж такі порушення є тільки у досліджуваному об’єкті – це показник впливу тимчасових збиваючих факторів. Однак констатації факту тимчасової або постійної незвичайності письма повинно передувати ідентифікаційне дослідження й вирішення питання про те, що досліджуваний документ і зразки почерку виконані однією особою.

Таким чином, діагностичний процес у якості проміжної задачі включає й ідентифікаційну, яка вирішує питання про тотожність виконавця порівнюваних почеркових об’єктів.

Після вирішення ідентифікаційної підзадачі і розпізнавання тимчасової чи постійної незвичайності письма. Експерт переходить до вирішення інших діагностичних підзадач: розпізнавання виду збиваючого фактору і у подальшому можливо конкретної збиваючої причини.

Таким чином повне діагностичне дослідження включає обов’язкове вирішення таких підзадач:

1. розпізнавання незвичайності письма у досліджуваному документі;
2. встановлення факту наявності (відсутності) тотожності виконавця досліджуваного рукопису й зразків;
3. визначення тимчасового або постійного характеру незвичайності письма;
4. розпізнавання виду збиваючих факторів (природні або штучні);
5. розпізнавання певної групи збиваючих факторів або конкретної збиваючої причини.

Друга група задач, яка передбачає обмежений компонентний склад, характеризується укороченою структурою діагностичного процесу, оскільки виключається можливість використання такого важливої у діагностиці ланки, як порівняльне дослідження. Виключення останнього не дозволяє вирішити ідентифікаційну підзадачу, виділити повний комплекс діагностичних ознак, а отже довести дослідження до кінця. Як правило, у таких випадках  висновки щодо конкретизації незвичності письма можуть носити лише ймовірний характер. Експерт може в категоричній формі вирішити питання о наявність незвичайності письма у досліджуваному документі й з більшим або меншим ступенем ймовірності вказати на характер цієї незвичайності та її обумовленість тією чи іншою різновидністю, групою збиваючих факторів.

У ряді випадків, коли у досліджуваному документі при достатньому обсязі, чітко виражена фрагментарність діагностичних ознак, які, як правило, можуть викликати збиваючі фактори, які пов’язані з навмисним викривленням почерку, можливо проведення порівняльного дослідження у межах об’єкту, що вивчається. Тут порівнюються змінені й незмінені ділянки тексту, вирішується питання про тотожність виконавця цих ділянок, а потім вирішуються всі останні діагностичні питання.

Виключення порівняльного дослідження при вирішенні діагностичних задач із обмеженим компонентним складом не означає закінченості їх вирішення на стадії аналізу першого рівня. Ця категорія задач також передбачає дворівневий, хоча й обмежений діагностичний процес. Вирішення їх, як правило, закінчується на стадії оцінки результатів роздільного аналізу всіх властивостей письма на другому рівні.

Схему і методичну основу вирішення діагностичних задач, які реалізують свою ціль при наявності повного компонентного складу розкривають такі  стадії дослідження:

• попереднє дослідження (1-й рівень вирішення задачі), яке складається з таких стадій: ознайомлення з постановою про призначення експертизи; огляд і попереднє дослідження почеркового об’єкту; огляд і попереднє дослідження порівняльного матеріалу; попереднє порівняння; попередня оцінка й висунення версій;
• огляд і попереднє вивчення порівняльного матеріалу, який обов’язково повинний містити порівнянні рукописи за змістом, обсягом та умовам виконання;
• попереднє порівняння, яке передбачає порівняння ідентифікаційних (загальних і окремих) і діагностичних ознак, їхньої наявності й ступеню виразності;
• попередня оцінка й висунення експертних версій, на якій у експерта складається більш конкретна уява про задачу й можливість її вирішення.

Планування майбутнього дослідження здійснюється на підставі висунутих версій загальних (діагностичних) і окремих (ідентифікаційних) у залежності від ситуацій, які можуть зустрітися, серед яких:

1) у досліджуваному документі відсутні виражені діагностичні ознаки. У цьому випадку виявлені збіги ознак можуть з великою ймовірністю вказувати на наявність тотожності, розбіжностей не встановлено; виявлені збіги й розбіжності ознак вказують на рівнойвовірний висновок про тотожність виконавця;

2) незначно виражене зниження координації 2-ї групи рухів тільки у досліджуваному документі (посмертний лист) при великій ймовірності висновку про тотожність виконавця дозволяють припустити тимчасову незвичайність письма у почерку виконавця, яка могла бути викликана природним збиваючим фактором;

3) виразно виражені діагностичні ознаки (зниження координації рухів 1-ї та 2-ї груп) при рівноймовірному висновку про тотожність виконавця передбачає незвичайність письма у момент виконання тільки досліджуваного документу (скоріше за все незвичайні зовнішні умови письма);

4) наявність сукупності “виразливих” діагностичних ознак тільки у досліджуваному рукопису, які включають порушення особливостей змістовної сторони письма, при великій ймовірності висновку про тотожність виконавця передбачають тимчасову незвичайність писемного процесу, яка могла бути викликана природними внутрішніми збиваючими факторами;

5) діагностичні ознаки виявлені у досліджуваному рукопису й зразках, але вони різнорідні за своїм складом. У досліджуваному документі має місце зниження координації рухів 2-\ групи, а у зразках – зниження координації рухів 1-ї групи. Висновок про тотожність виконавця рівноймовірний. Можна передбачати тимчасову незвичайність письма, обумовлену незвичайним психофізіологічним станом виконавця;

6) збіги виразно  виражених діагностичних ознак у досліджуваному документі й зразках при великій ймовірності висновку про тотожність свідчать про постійну для виконавця незвичайність письма;

7) у анонімному листі при рівноймовірному вирішенні питання про тотожність виявлена фрагментарна локалізація діагностичних ознак (зниження координації рухів 1-ї та 2-ї груп). У такій ситуації можна прогнозувати з великим ступенем ймовірності про наявність навмисного викривлення почерку.

На другому рівні вирішення задачі виконуються два етапи: ідентифікаційний та діагностичний.

Перший етап другого рівня містить такі стадії: роздільний аналіз ознак письма (у відповідності з розробленою системою ознак) у досліджуваному документі; роздільний аналіз ознак письма (у відповідності з розробленою системою ознак) виконавця порівняльного матеріалу; порівняльне дослідження; заключна оцінка результатів і висновки про тотожність виконавця й характер незвичайності письма (тимчасовий чи постійний).

Другий етап (діагностичний) другого рівня містить такі стадії: аналіз виявленого комплексу діагностичних ознак; порівняння (зіставлення) виявленого діагностичного комплексу з відомим комплексом (еталоном), характерним для певної різновидності збиваючих факторів; оцінка діагностичного комплексу в сукупності з усіма допоміжними фактами й формування висновку про збиваючі фактори.

Висновок експерта-почеркознавця при вирішенні діагностичних задач

До процесуального оформлення судово-почеркознавчої експертизи при вирішенні діагностичних питань пред’являються загальні для висновку експерта вимоги. Перш за все це вимоги законності та обґрунтованості.

Висновок експерта-почеркознавця при вирішенні діагностичних задач має традиційну у судовому почеркознавстві структуру, форму й послідовність викладення результатів дослідження. У кожному з них виділяється три частини: вступна, дослідницька й висновки, які повністю відображають процес експертного дослідження.

Однак специфіка діагностичних задач, особливості дослідження почеркових об’єктів, які містять змінені властивості письма, передбачають деякі особливості складання тієї чи іншої структурної частини висновку.

Вступна частина висновку містить результати ознайомлення з   матеріалами, що надійшли на дослідження: постановою про призначення експертизи, почерковим об’єктом, порівняльним матеріалом, які сприяють з’ясуванню цілі дослідження й умов, у яких ця ціль повинна бути реалізована.

Тут традиційно викладаються питання слідчого, суду у первісному формулюванні, яке міститься у постанові органа, що призначив експертизу. У випадках неточного або невірного формулювання питання експерт вправі, не змінюючи змісту завдання, змінити редакцію питання.

При вирішенні діагностичної задачі суттєве значення мають відомості про передбачуваного виконавця  в умовах, у яких міг бути виконаний почерковий об’єкт. Ці відомості, які виступають у ролі окремих компонентів діагностичної задачі і допоміжних засобів її вирішення, викладаються у вступній частині висновку після описання порівняльного матеріалу або в кінці у вигляді окремої примітки. При цьому вказується їхнє джерело (постанова про призначення експертизи, протоколи огляду місця події, допитів, медичні документи – довідки, висновки лікарів тощо). При їхній відсутності експерт реалізує своє право на отримання додаткових відомостей.

Дослідницька частина  висновку максимально повно відображує хід і результати вирішення задачі. Тут традиційно описується: огляд документа, результати роздільного та порівняльного досліджень, оцінка результатів порівняння, вказуються застосовані методи й використані технічні засоби.

Описування результатів огляду почеркового об’єкту починається із його найменування й реквізитів. Анонімні або передсмертні листи, які , як правило, не мають реквізитів, уточнюються за допомогою початкових та заключних фраз (слів). Обов’язково фіксується матеріал письма, пишуче приладдя. В разі необхідності коментується зміст документу. Останнє обумовлено тим, що зміст документу може вказувати на конкретну причину, яка викликала незвичайність письма, яка була оцінена у сукупності з іншими даними.

Описування ознак письма відображується у висновку у тій же послідовності, яка передбачена методикою дослідження змінених властивостей письма та  у відповідності з розробленою класифікацією останніх.

Перш за все фіксується ступінь виробленості писемно-рухової навички у досліджуваному почерку або вказуються причини неможливості її визначення.

Потім відмічаються характеристики координації рухів першої групи, темпу, натиску, переважної форми з’єднувальних рухів, координації рухів другої групи, фіксується наявність (відсутність) порушень просторової орієнтації письма й особливостей його змістовної організації. При аналізі діагностичних ознак відмічається також ступінь їхньої виразності й локалізація у досліджуваному документі.

Переходу до описування результатів порівняльного дослідження передує попередня оцінка виявлених діагностичних ознак, яка знаходить своє відображення у окремому синтезі. У ньому експерт констатує перш за все факт наявності незвичайності письма, ймовірно визначає її причини. При цьому версія про причини незвичайності відображуються у тому випадку, якщо їх підтверджує заключний висновок.

Після описування результатів роздільного дослідження детально описуються результати порівняльного дослідження.

При позитивному висновку про тотожність  виконавця порівнюваних почерків експерт починає описування зі збігів, при негативному – з розбіжностей.

Якщо при порівнянні встановлені збіги ознак, характеристика їхня в стадії порівняльного дослідження не наводиться з метою усунення повторювань. У таких випадках експерт констатує факт збігів відмічених раніше ознак письма.

При виявленні розбіжностей  ознак, у тому числі діагностичних, експерт вказує на особливості цих розбіжностей.

Після викладення результатів порівняльного дослідження, експерт викладає у висновку оціночні судження, які пов’язані з аналізом виявлених збігів або розбіжностей, визначенням їхньої значимості і достатності для вирішення питань, які перед ним стоять.

Перш за все фіксуються результати ідентифікаційної оцінки, яка виступає у якості окремого синтезу, якщо питання про тотожність не було поставлено.

Потім відображується оцінка діагностичних ознак. При наявності діагностичних ознак у досліджуваному документі й зразках, збігу їхнього ступеня виразності й позитивному вирішенні питання про тотожність виконавця, експерт констатує факт постійної незвичайності письма у конкретної особи. Якщо ж діагностичні ознаки мають місце лише у досліджуваному документі або тільки у зразках, розрізняються ступенем своєї виразності – у всіх випадках при позитивному вирішенні питання про тотожність виконавця, експерт констатує наявність тимчасової незвичайності письма й причини, які її викликали.

Підсумкому частину висновку експерта складають висновки, в яких у короткій, лаконічній формі формулюються відповіді на поставлені питання. В своїй основі висновки відтворюють результати дослідження, викладені у дослідницькій частині. Якщо при вирішенні діагностичної задачі вирішується ідентифікаційна підзадача, висновки експерта повинні містити не тільки результат діагностичного, але й ідентифікаційного дослідження.

Висновок експерта при вирішенні діагностичної задачі, незалежно від характеру висновків (ступеню їхньої визначеності) обов’язково повинний супроводжуватися фотознімками. Останні не тільки забезпечують наочність, підвищують переконливість висновків, але й полегшують перевірку достовірності оціночних суджень експерта.

Діагностичні дослідження у судово-почеркознавчій експертизі