Дослідження підписів, виконаних із розривом у часі.
Деякі загальні дані про стійкість ознак підпису у часі.
Стереотип підпису, не дивлячись на однаковий психофізіологічний процес формування почерку і підпису, більш рухливий у часі, ніж стереотип почерку. На зміни у підпису впливають як сам процес формування підпису, так і об’єм практики.
Для наставання суттєвих змін у підпису особи, яка не має значної практики письма необхідний значний період часу. Для особи, що розписується часто, потрібно значно менше часу навіть для повної заміни старого варіанту підпису новим з новою транскрипцією. Особливо це характерно для осіб, почерк та підпис яких ще остаточно не сформувалися ( тобто у віці 20-30 років). При частому виконанні підпису особа, що його виконує, спрощує свій підпис, робить його більш пристосованим до швидкого виконання. При цьому процес формування підпису може обігнати процес вироблення навички почерку.
При частому підписуванні різних за змістом документів іноді у особи з’являється поряд із основним додатковий варіант підпису, з більш простою й короткою транскрипцією.
На настання змін впливають також фізіологічні зміни організму (хвороба, яка пов’язана з порушенням діяльності писемно-рухової функції або старіння організму). Цей фактор більше впливає на підписи, які виконані мало- або середньовиробленими рухами.
Ці фактори пов’язані між собою. Так, формування підпису закінчується приблизно у 30-35 років. Саме у цьому віці , а також у наступні десятиліття практика виконання підпису є найбільшою. У похилому віці практика виконання підписів скорочується.
Найбільш нестійкі ознаки підписів, які формуються. У цей період найчастіше змінюється багато ознак: транскрипція, загальні ознаки і значна кількість окремих ознак. Так, буквена транскрипція часто змінюється на змішану або безбуквену, нерідко змінюється і розчерк. У осіб, що закінчили школу, темп рухів у підпису збільшується, підвищується координація рухів, але зменшується чіткість, стрункість підпису, з’являється ускладненість при виконанні букв і штрихів. У осіб більш старшого віку при збільшенні практики письма, навпаки, спостерігається спрощення рухів, збільшення зв’язності й розстановки. Змінюється і багато окремих ознак.
Ці зміни у різних осіб не однакові. Іноді такі зміни бувають настільки суттєвими, що не завжди можна провести ідентифікаційне дослідження підписів, які відносяться до різного періоду часу.
У сформованих підписах осіб у віці до 60 років із часом настає менше змін, ніж у почерках, що формуються. У більшості випадків ідентифікація осіб із сформованою навичкою виконання підпису можлива.
У підписах осіб похилого віку (старше за 60 років) , які виконані високовиробленими рухами, як правило, наступають незначні зміни: це деяка уповільненість рухів, кутастість, зменшення зв’язності, поява незначних ознак атаксії, відмова від спрощень. Із окремих ознак змінюється вид з’єднання при виконанні букв, форма рухів при виконанні початкових і заключних штрихів і деякі інші. Ідентифікація осіб похилого віку за підписами, виконаними з розривом у часі високовиробленими рухами, у більшості випадків можлива.
Більше змін, які перешкоджають ідентифікації, настає у підписах осіб похилого віку, які мають середньовироблену або маловироблену навичку письма. У підписах осіб старечого віку (біля 80 років) спостерігається більше ознак порушення координації рухів, більш ярко проявляються ознаки атаксії, рухи стають кутастими, уривчастими. У транскрипції нерідко пропускаються окремі букви або їхні елементи. Більшість букв виконується роздільно. Але окремі ознаки залишаються стійкими, такі як протяжність рухів при виконанні букв і їхніх елементів, відносне розміщення рухів при написанні букв, форма рухів при виконанні елементів букв. Для ідентифікації осіб по таких підписах необхідні зразки, які відповідні за часом виконання.
Особливості підготовки матеріалів для дослідження підписів, які виконані з розривом у часі.
Підготовка матеріалів для дослідження підписів, виконаних із розривом у часі залежить від ступеню сформованості підпису.
Формування підпису закінчується до 35 років. Тому, якщо досліджується підпис особи, молодшої за цей вік, обов’язкове надання зразків підписів, які б відповідали досліджуваному за часом виконання.
Від осіб, діяльність яких пов’язана з підписуванням різного роду документів, необхідно отримувати всі варіанти їхніх підписів.
Ідентифікаційне дослідження сформованих підписів, у тому числі підписів осіб похилого віку, які виконані високовиробленими рухами, у більшості випадків можливо шляхом порівняння зі зразками, які не відповідають часу виконання досліджуваного підпису. Розрив у часі у 10-20, а іноді навіть 30 років не є перешкодою для проведення ідентифікації у випадку, якщо за цей час не було різких коливань у об’ємі писемної практики, захворювань і інших причини, які могли спричинити суттєві зміни у підпису.
Експерту необхідно надавати відомості про вік, стан здоров’я, характері і об’ємі писемної практики.
При дослідженні підписів осіб похилого віку, які не мають писемної практики, тобто виконані середньовиробленими або маловиробленими рухами, наявність зразків підписів, які відповідають цим підписам за часом виконання, обов’язкова. Це викликано тим, що у таких підписах зміни бувають настільки значні, що без відповідного за часом порівняльного матеріалу ідентифікація значно ускладнюється. Обов’язкові й відомості про вік, стан здоров’я, освіті осіб, що ідентифікуються.
Дослідження підписів, виконаних із розривом у часі, в основному, проводиться з урахуванням вимого загальної методики почеркознавчого дослідження підписів.
Разом з тим, при такому дослідженні є деякі особливості.
У підготовчій стадії експерт виясняє обставини, які мають значення для дослідження: час виконання підпису й зразків; відомості про особу, що ідентифікується.
При оцінці співпадаючих ознак і ознак, що розрізняються, експерту необхідно відмежувати ознаки, що обумовлені зміною підпису у часі, від ознак, які можуть свідчити про навмисне викривлення підпису свого підпису (автопідлогу) або виконання підпису з наслідуванням.
Зміна транскрипції при автопідлогу або виконанні підпису з наслідуванням відрізняється від змін транскрипції підписів, які формуються. В останньому випадку особа не прагне зробити свій підпис невпізнанним (як при автопідлогу) або, навпаки, схожим із попередніми за часом зразками ( як при наслідуванні).
Розбіжні загальні і окремі ознаки у підписах, що формуються, свідчать про подальше удосконалення рухів – зв’язність підвищується, розстановка збільшується, розмір зменшується, переважають варіанти букв, які виконані спрощеними рухами, такими ж рухами виконуються і з’єднувальні елементи; точки початку і закінчення рухів розміщуються ближче до лінії рядка; зменшується відносна протяжність рухів у підрядкових та надрядкових елементах тощо.
Ідентифікація осіб, почерк і підпис яких у момент виконання досліджуваного підпису знаходилися у стадії формування, при значній писемній практиці у подальшому, без зразків того ж періоду утруднена, а іноді й неможлива.
При дослідженні підписів, що формуються, і встановлені поряд із суттєвими співпадаючими ознаками розбіжних ознак, які свідчать про подальше удосконалення рухової навички, ці розбіжності повинні бути оцінені як не суттєві і пояснені подальшим удосконаленням навички письма. У таких випадках у підписах, які виконані у більш пізній час, встановлені співпадаючі ознаки у сукупності з тими, що з’явилися, утворюють уже новий комплекс ознак.
При дослідженні підписів, що формуються, не дивлячись на суттєві розбіжності ознак ( наприклад, транскрипція, деякі загальні і окремі ознаки) і відсутність збігів, експерт не може дійти негативного висновку про тотожність, тому що особа, чиї зразки вивчаються, у момент виконання підпису не мала ще сформованого підпису. Внаслідок подальшої практики письма ознаки підпису могли змінитися суттєво. Тому вирішувати питання про наявність або відсутність тотожності без зразків, які співпадають за часом виконання, у таких випадках не можна.
Особливості методики дослідження сформованих підписів, які виконані з розривом у часі.
Враховуючи, що у сформованих підписах осіб зрілого віку, як правило, суттєвих змін не наступає, їхнє дослідження звичайно не відрізняється від загальної методики дослідження підписів. Окремі розбіжності, які можуть бути виявлені при дослідженні таких підписів, експерт може визнати не суттєвими і пояснити їх обставинами, які відомі йому з матеріалів справи (наприклад, різким збільшенням практики виконання підпису).
При дослідженні таких підписів можуть з’явитися деякі розбіжності транскрипції _ зменшення кількості безбуквених елементів у середній частині підпису, загальних – зв’язності і розстановки, а також окремих – виду з’єднання рухів при виконанні елементів букв, розміщення точок з’єднання, початку або закінчення рухів. Вони повинні бути оцінені як типові ознаки, які свідчать про подальше спрощення рухів у підпису, а тому не суттєві.
Збіги ж загальних – розміру, нахилу, стійких і таких, що рідко зустрічаються, окремих ознак, які утворюють індивідуальну сукупність, властиву підпису певної особи, будуть достатньою підставою для категоричного позитивного висновку про тотожність.
Особливості методики дослідження підписів осіб похилого віку
При дослідженні підписів осіб похилого віку необхідно відмежувати зміни, які наступили в них з часом, від тих, що мають місце при навмисному викривленні свого підписі або при наслідуванні. Так, у всіх трьох випадках уповільнюється темп рухів. Але у підписах осіб похилого віку спостерігаються ознаки природного, а не навмисного уповільнення – рівномірна й однотипна уповільненість у всіх елементах і штрихах підпису. У підписах осіб похилого віку спостерігаються при деякій зміні транскрипції підмальовки, нестрункість.
У підписах осіб похилого віку зміни ознак свідчать про деяку деградацію навички – спостерігаються ознаки атаксії, зменшення зв’язності, збільшення розміру букв, тупі початки і закінчення штрихів тощо.
При дослідженні мало- й середньовироблених підписів осіб похилого віку й встановлення поряд із співпадаючими ознаками таких, що розрізняються (низька зв’язність, атаксія, зниження координації, прямолінійна форма рухів у початкових і заключних штрихах, які появилися у більш пізніх за часом виконання підписах), свідчать про деградацію рухів внаслідок фізіологічних змін організму у старості і зменшення писемної практики, у тому числі й практики виконання підписів. Ці розбіжності повинні бути пояснені експертом відомими йому обставинами справи й визнані не суттєвими.
Співпадаючі ж ознаки, такі, як транскрипція, ступінь виробленості, конструктивна простота рухів, розмір, нахил, розстановка, а також окремі ознаки – напрямок рухів при виконанні букв, відносна протяжність рухів при виконанні букв і елементів і їхнє розміщення є суттєвими ( якщо встановлена їхня стійкість у підписах осіб похилого віку), у своїй сукупності індивідуалізують підпис певної особи та є достатньою підставою для позитивного висновку про тотожність.