Методика дослідження “друкованого” почерку.  Наслідування друкованому шрифту – один зі способів викривлення власного почерку, що полягає в перекручуванні шляхом  свідомої зміни будови письмових знаків – скорописної на друковану. Під друкованим шрифтом у даному випадку розуміється довільно обраний особою, що пише, шрифт, який за конфігурацією наближається до шрифтів, що застосовуються у друкарській справі.

Методика дослідження “друкованого” почерку має свою специфіку, яка полягає у кількості й послідовності стадій дослідження та використання для цілей ідентифікації ознак, які не властиві скорописному письму.

Особливості формування “друкованого” почерку

Письмо “друкованими” буквами формується на базі раніше виробленої скорописної навички.

Оскільки почерк є продуктом тимчасових зв’язків, які утворюються у корі головного мозку у результаті тривалих вправ, у процесі навчання новому виду письма відбувається не руйнування або знищення старих зв’язків, а їхнє гальмування й тимчасове згасання.

Нашарування нових зв’язків на старі, а також позитивний вплив одних навичок на інші (перенос) і обумовлюють досить швидке оволодіння поряд зі скорописом новим видом письма – друкованими буквами.

Велику роль у оволодінні письмом друкованими буквами відіграє також зорове сприйняття. Завдяки йому особи, що вміють писати скорописом і мають практику у читанні, досить швидко й легко запам’ятовують і відтворюють друковані букви.

Але особа не може повністю відмовитися від колишньої стереотипної установки й замінити її на нову, тому, як правило, у текстах, виконаних друкованими буквами, проявляються елементи скоропису.

На формування “друкованого” почерку впливає також  тривалість тренування й спеціальне навчання.

Особи, які спеціально навчаються письму різними шрифтами у зв’язку з їхньою професією поряд із старими навичками скорописного почерку набувають нові технічні й графічні навички, обумовлені вимогами стандарту того чи іншого шрифту. В результаті у них з’являється новий варіант почерку (креслярський, бібліотечний тощо).

Класифікація ознак “друкованого” почерку

Оскільки “друковане” письмо за своєю будовою відрізняється від скорописного, система ознак, розроблена для скоропису, не може бути цілком застосовна для “друкованого” почерку.

При письмі з наслідуванням друкованому типографському шрифту, так само як і при письмі спеціальними шрифтами, відсутні властиві звичайному скоропису попередні та заключні штрихи, які  виконуються округлими рухами,  і петльові форми підрядкових елементів букв, сполучні штрихи, що зв’язують букви, тощо.

З іншого боку, звичайному скоропису не властиві обумовлені формами друкованих літер прямизна штрихів, їхнє з’єднання під прямим кутом, наявність відсічень і інші особливості.

Таким чином, “друкованому” почерку властиві такі ознаки, яких немає в звичайному скорописі, а ряд ознак нерівнозначні за своїм змістом аналогічним ознакам скорописного письма.

У зв’язку з особливостями письма друкованими літерами розроблена специфічна система ідентифікаційних ознак “друкованого” почерку.

Загальні ознаки

Будова почерку. Будова почерку відноситься до числа ознак, що характеризують “друкований” почерк у цілому. За цією ознакою “друкований” почерк може бути поділений на стилізований і з наслідуванням друкованому типографському шрифту.

Стилізований почерк у свою чергу підрозділяється на так званий а)креслярський, б) бібліотечний, в) курсивний, г) архітектурний і деякі інші, в основі будови яких лежать шрифти. В експертній практиці найбільш розповсюдженими є креслярський і бібліотечний почерки.

Креслярський   шрифт широко застосовується при написах на кресленнях. Основою для його побудови є нормальний (стандартний) шрифт. Цей шрифт буває з нахилом і вертикальний.

У залежності від ступеня оволодіння нормальним шрифтом креслярський почерк може бути витриманим (коли текст виконується в строгій відповідності з вимогами стандарту, без наявності інших форм букв) і змішаним (коли поряд з буквами стандартного шрифту з’являються інші форми букв).

Бібліотечний  шрифт має дуже широку сферу застосування не тільки при написанні каталожних карток, але і бібліотечних плакатів, ярликів для етикеток на книжкових виставках тощо.  Основою для формування бібліотечного почерку є бібліотечний шрифт, для якого характерні: відсутність нахилу, одноманітність, простота написання букв (без ускладнень і додаткових штрихів), рівномірний натиск. Висота і ширина букв, як правило, у середньому дорівнює 2 мм /квадрат/. Відстань між буквами повинна бути постійно однаковою.

При наслідуванні друкованому типографському шрифту почерк може бути: конструктивно простим, конструктивно складним, спрощеним, витриманим і змішаним.

У конструктивно   простому почерку букви за формою близькі до букв типографського шрифту.

Конструктивно складний чи вигадливий почерк характеризується оригінальним виконанням друкованих букв, наявністю зайвих штрихів у буквах.

спрощений – характеризується спрощеним виконанням друкованих букв, утратою деталей.

Витриманий – характеризується наявністю тільки друкованих букв без прояву елементів скоропису.

Змішаний – характеризується наявністю поряд із друкованими букв, які виконані за скорописними схемами.

Виробленість почерку. Розрізняють три ступеня виробленості: високий, низький (або малий) та середній.

Показниками ступеня виробленості для “друкованого” почерку є:

1. Для високого ступеня виробленості – висока координація рухів, що виражається у виразній прямизні чи округлості штрихів, стійкому розмірі, нахилі і розміщенні букв, диференційованому розподілі натиску в буквах; будова письмових знаків – за схемою друкованих, але здебільшого з відхиленням від їхніх стандартних форм; стійке розташування слів щодо бланкових рядків. У високовироблених почерках при прискоренні темпу письма, як правило, з’являються скорописні букви. Для виробленого “друкованого” почерку характерний середній темп письма.

2. Для малого ступеня виробленості – недостатня координація рухів, що виражається в нестійкому нахилі, неоднаковому розмірі букв і розміщенню штрихів, у повільному темпі письма і нерівномірному, нерідко сильному, натиску пера.

Показниками малого ступеня виробленості є також нестійкий напрямок лінії рядка і будова букв, що зберігають подібність із прописами, але відрізняються більшою спрощеністю. Для маловироблених “друкованих” почерків, як і для маловиробленого “практичного” скорописного почерку, додатковим показником виробленості можуть також служити ознаки писемової мови (як правило, у таких осіб спостерігаються пропуски букв у словах і граматичні помилки).

Малий ступінь виробленості “друкованого” почерку частіше характерний для осіб, що мають слаборозвинену скорописну навичку. Наслідком цього, крім зазначених вище ознак малої виробленості, є дуже мала кількість скорописних букв (на відміну від високовиробленого “друкованого” почерку).

3. Для середнього ступеня виробленості – нестійкий нахил і розгін букв, уповільнений темп письма в зв’язку з тим, що рухи особи, що пише, ще не зовсім координовані. У той же час будова букв уже наближається за формою до будови букв у високовироблених “друкованих” почерках.

Варто мати на увазі, що ступінь виробленості скорописного і “друкованого” почерку може не збігатися. У особи, що володіє високо- виробленим скорописним почерком, може бути середньовироблений “друкований” почерк. З іншого боку, зустрічаються випадки, коли людина з малим ступенем виробленості скорописного почерку тексти з наслідуванням друкованому шрифту виконує средньовиробленим  почерком.

Розмір букв.  Під розміром розуміється висота букв, що визначається тільки по рядкових, а не по заголовних буквах (надрядкові і підрядкові частини  букв при цьому в розрахунок також не приймаються).

У скоропису великою вважається висота букви, що перевищує 4 мм, середньою – від 2 до 4 мм,  малою – до 2 мм.

“Друкований” почерк по розміру знаків також може бути великим, середнім і малим. Разом з тим визначення кожної з цих трьох величин для “друкованого” почерку не буде відповідати величині розмірів букв у скоропису, оскільки при письмі друкованими буквами, як правило, спостерігається зміна розміру письмових знаків убік їхнього збільшення. Для “друкованого” почерку висоту букв варто вважати великою, якщо вона перевищує 8 мм, середньою – від 5 до 8 мм, малою – менш 5 мм.

Нахил букв.  У “друкованому” почерку критерій визначення нахилу такий же, як і в скоропису. У залежності від положення подовжніх осей букв нахил буває правий і лівий, крім того, положення подовжніх осей букв може бути вертикальним.

У осіб, що звично пишуть креслярським почерком, почерк, як правило, з правим нахилом; у осіб, що звично пишуть бібліотечним шрифтом, – вертикальний.

Розгін букв.  Розгін визначається співвідношенням відстані між буквами, що стоять поруч,  і їхньою висотою.

У скоропису розгін вважається малим, коли висота букв значно більше інтервалів між ними; середнім – коли висота букв і інтервали між ними приблизно рівні; великими – коли висота букв значно менше інтервалів між ними.

Як уже відзначалося, при письмі друкованими буквами розмір їх, як правило, збільшується, відповідно збільшується і розміщення букв.

Згідно існуючим стандартам типографських шрифтів, між суміжними буквами в слові необхідно залишати відстань близько 1/3 розміру шрифту /висота букв у міліметрах/.

Виходячи з цього, для “друкованого” почерку можна вважати розгін малим, якщо відстань між буквами приблизно дорівнює 1/3 висоти; великим, якщо відстань між буквами більше 1/3 висоти.

Зв′язність.  У “друкованому” почерку зв′язність, як правило, мала з уривчастим виконанням букв і їхніх елементів.

Натиск.  Визначається, як у скоропису.

Ознаки, що відносяться до просторового розміщення письмових знаків.  Їхня конкретизація і принципи визначення такі ж, як і в скорописних почерках.

При навмисній зміні загальної будови письмових знаків із скорописної на друковану змінюються деякі загальні ознаки.

При навмисній зміні загальної будови письмових знаків розмір букв, як правило, у цілому збільшується в більшому або меншому ступені. Виключення складають тільки випадки, коли особа, що пише, обмежена форматом аркуша паперу, на якому потрібно умістити весь рукописний текст. Він змушений писати буквами малого розміру. У подібних випадках розходження в даній ознаці при порівняльному дослідженні в увагу не приймається.

Взагалі розмір букв знаходиться в прямій залежності від цільового призначення документа (наприклад, оголошення і документи подібного роду пишуться більш великим шрифтом) і від розміру використовуваного аркуша паперу і застосовуваного пишучого приладу (ручка, олівець, плакатне перо). Практикою встановлено, що при написанні тексту з прагненням зменшити розмір букв він в основному залишається такий же, як і у скоропису.

У більшості випадків особа, що пише, зберігає звичний для нього нахил букв навіть при письмі з наслідуванням друкованому шрифту, незважаючи на те, що положення букв у зразках друкованого стандартного шрифту вертикальне. Навіть при свідомій зміні нахилу букв пишучий за умови прискорення темпу повертається до звичного нахилу букв.

Зв′язність почерку при письмі з наслідуванням друкованому шрифту найбільше змінюється. У відповідності зі стандартними зразками друковані письмові знаки виконуються без сполучних елементів. Лише в деяких випадках при відносно швидкому темпі виконання рукописів особа, що пише, звичними рухами руки відтворює сполучні штрихи між окремими буквами і їхніми елементами.

Зазначена ознака може бути віднесена до ознак скоропису, що мимоволі виявляється в текстах, виконаних з наслідуванням друкованому шрифту.

При зміні загальної будови письмового знака зі скорописної на друковану розгін, як правило, зменшується. Це відбувається головним чином за рахунок знищення в буквах сполучних штрихів. Однак це спостерігається лише у випадках, коли розмір букв залишається без зміни. При зміні ж розміру букв змінюється пропорційно і розгін почерку, тому що разом з висотою букви змінюється ширина її, що веде до зміни відносини розміру інтервалів між буквами до їх ширини.

У випадках зміни загальної будови письмових знаків форма лінії рядка і напрямок рядка не змінюються.

Загальна інтенсивність натискань і їхній розподіл у штрихах при письмі з наслідуванням друкованому шрифту залишається без зміни за умови письма тим же пишучим приладом.

Ознаки просторової орієнтації рухів, як правило, не змінюються, якщо пишучий виконує текст, свідомо змінюючи тільки загальну будову письмових знаків, прагнучи змінити зовнішній вигляд рукопису. У рукописах часто залишаються без зміни поля (форма, розмір), розмір нових рядків і ознаки писемної мови.

Окремі ознаки

• Загальна структура рухів при виконанні букви в цілому та її елементів.

Під терміном “загальна структура рухів” слід розуміти конструктивні особливості букви та її елементів без урахування ступеню їхньої складності. Різні структури рухів  при виконанні  однойменних букв пояснюються розмаїтістю малюнків літер різних видів типографських шрифтів. Разом з тим, будова може визначатися довільним відхиленням від форм букв у межах одного стандарту, у бік їхнього спрощення або ускладнення.

• Напрямок рухів при виконанні букви в цілому та її елементів Ця ознака характеризує напрямок рухів у букві в цілому та її елементів. Овали можуть бути виконані правоокружним або лівоокружним рухом. Прямі лінії виконуються рухами, які направлені зліва направо, зправа наліво, знизу доверху або зверху донизу тощо. Іноді зустрічаються  зовсім однакові за конфігурацією друковані букви, які відрізняються саме напрямком рухів при виконанні їхніх елементів.

• Послідовність рухів при виконанні елементів буквЦя ознака характеризує засіб виконання елементів друкованої букви. У письмових знаках, що мають однакову структуру рухів і напрямок рухів, послідовність виконання елементів може розрізнятися. Це досить суттєва ознака.

• Кількість рухів при виконанні букв і їхніх елементів. Буква може мати попередні й заключні штрихи або виконуватися без них.  На відміну від скоропису, стандарт типографського й спеціальних шрифтів не передбачає попередніх і заключних штрихів у буквах. Тим більш цінні ці ознаки, якщо вони стійко проявляються у друкованих буквах.

• Букви можуть виконуватися також з відсічками або без них. Кількість рухів може бути різною й при виконанні основних штрихів.

• Форма рухів при виконанні письмових знаків і їхніх елементів

У письмі друкованими буквами ця ознака відмічається експертами як у основних елементах, так і у попередніх, заключних і так званих “рефлекторних” штрихах букв, не передбачених стандартами шрифтів, а також у підрядкових елементах букв і відсічках. Форма рухів може бути прямолінійна, дугова, кутова, петльова, ломана. Ця ознака дуже стійка.

• Взаємний напрямок рухів при виконанні елементів букв. Ця ознака суттєва для друкованих букв, бо основою їхньої будови є прямі штрихи, горизонтальні та вертикальні, які по-різному розміщуються один до одного.

Взаємний напрямок рухів при виконанні вертикальних штрихів один до одного може бути паралельним і похилим.

Взаємний напрямок рухів при виконанні вертикальних і горизонтальних штрихів відносно один одного може бути під прямим, гострим або тупим кутом.

• Відносна протяжність рухів при виконанні букв і їхніх елементів

Окремі частини букви можуть бути відносно малими  або великими у порівнянні з іншими елементами букви. Суттєвою ця ознака є лише у тому випадку, якщо вказані елементи мають відносно меншу або більшу у порівнянні зі стандартом величину.Вид руху при з’єднанні елементів букв

• На відміну від скорописних букв, більшість елементів яких, особливо у високовироблених почерках, виконується злито, більшість елементів друкованих букв виконується роздільними рухами.

З’єднання елементів може бути:

а) злите, коли початок штриха наступного елементу є продовженням попереднього, який виконується одним безупинним рухом (із зупинкою або без неї). Форма траєкторії рухів при цьому може бути кутастою, дуговою та, як виключення для друкованих букв, петльовою;

б) інтервальне, коли всі елементи можуть перетинатися, примикати один до одного або знаходитися на деякій відстані один від одного.

• Розміщення точок з’єднання і точок перетину рухів у буквах і їхніх частинах

Указані ознаки характеризують місцезнаходження точок з’єднання і перетину рухів у буквах і відносно лінії письма (рядка), і стають особливо суттєвими у тих випадках, коли ці точки розміщуються у місцях, не передбачених стандартом.

Місцезнаходження точок з’єднання й точок перетину елементів у буквах може бути: у нижній, середній або верхній частині елементу букви (нижня частина елементу букви – нижня третина його, середня частина –середня третина його, верхня частина – верхня третина його).

Відносно лінії рядка місцезнаходження точок з’єднання й перетину рухів може бути: на лінії рядка, вище або нижче лінії рядка.

• Розміщення точок початку і закінчення руху в буквах і їхніх частинах.

У звичайному скоропису ця ознака частіше за все відноситься до овалів букв.

У друкованих буквах, у силу  специфічності їхньої графічної будови, вказана ознака, як правило, відноситься до попередніх і заключних штрихів, які з’явилися внаслідок відхилення від стандартних накреслень. Але вона може проявитися й в основних елементах.

Місцезнаходження точки початку (закінчення) руху в них може визначатися відносно лінії рядка (на лінії, вище або нижче лінії) й відносно інших елементів цієї букви.

У овалах місцезнаходження точки початку (закінчення) руху може визначатися відносно подовжньої осі букв і  лінії рядка.

• Розміщення рухів при виконанні букв і їхніх елементів по вертикалі.

Вказана ознака відноситься до взаємного розміщення рухів при виконанні окремих букв і їхніх елементів відносно лінії рядка й інших елементів.

Розміщення рухів при виконанні письмових знаків і їхніх елементів відносно лінії рядка може бути на лінії рядка, вище або нижче якогось елемента.

Цей перелік окремих ознак не є вичерпним і може бути доповнений в залежності від особливостей досліджуваного об’єкту.

Стійкість ознак друкованого почерку

Стійкість ознак друкованого почерку поряд із його індивідуальністю  є передумовою й необхідною умовою можливості криміналістичної ідентифікації особи за почерком.

Основними факторами, які визначають стійкість ознак “друкованого” почерку, є: ступінь оволодіння навичками звичайного скоропису, тривалість тренування у виконанні текстів із наслідуванням друкованому шрифту або спеціальними шрифтами, а також стійкість зорового сприйняття форм друкованих букв особами, які погано володіють навичками письма і раніше спеціально не навчалися письму друкованими буквами.

Для більш точного визначення проблеми стійкості ознак “друкованого” почерку, виконавців текстів доцільно розділити за ступенем оволодіння навичками “друкованого” почерку на осіб, що мають навички такого письма, і таких, що їх не мають.

Стійкість ознак друкованого почерку слід розглядати у часі, а також при навмисній його зміні.

Враховуючи, що особи, які пишуть друкованими буквами, у переважній більшості володіють навичками скорописного письма, важливим для ідентифікації є питання про стійкість ознак звичайного скоропису, який зустрічається у текстах, що виконані друкованими буквами.

Стійкість ознак скоропису, які проявляються у текстах, які виконані з наслідуванням друкованому шрифту і спеціальними шрифтами.

Елементи скоропису , як правило, проявляються у багатьох текстах, які виконані з наслідуванням друкованому шрифту, особливо особами, які не навчалися такому письму.

Ці ознаки скорописного почерку є важливим ідентифікаційним матеріалом, особливо, коли у розпорядженні експерта є тільки скорописні зразки почерку підозрюваної особи.

У осіб, які добре володіють скорописною навичкою, але спеціально не навчалися  шрифтам, при письмі друкованими буквами найбільш стійкими по відношенню до скоропису є ознаки, що відносяться до розміщення письмових знаків, натиску. Нестійкі ознаки: ступінь виробленості почерку, який, як правило, нижчий, ніж у звичайному скоропису, розмір і розстановка букв, які збільшуються у порівняні зі скорописом, нахил букв, з’язність букв (частіше відсутня).

Елементи скоропису проявляються у незначній кількості  і саме тоді, коли виконавець переходить до швидкого темпу, до якого друковані букви не пристосовані.

Ці елементи проявляються у вигляді скорописних букв, додаткових заключних штрихів і штрихів, що з’єднують елементи букв і букви між собою.

Відносно стійкими  при переході зі скорописного письма на письмо друкованими буквами є такі окремі ознаки, як розміщення точок початку рухів у овалах букв а, б, д, о відносно подовжньої осі овалів букв, форма рухів при з’єднанні елементів букв в, к, р, я, ц, протяжність рухів при виконанні букв, відносне розміщення надрядкового штриха у букві й, напрямок рухів при виконанні другого й третього елементів букви к, елементів букв р, с, є, півовалів букв з, ч у цілому.

У текстах, які виконані з наслідуванням друкованому шрифту, поряд із звичайними скорописними ознаками почерку, які властиві особі виконавця, зустрічаються скорописні букви, які по ряду ознак відрізняються від звичайного почерку виконавця. Ці зміни  проявляються у спрощеннях схем букв, зміні конфігурації окремих букв і форми рухів при виконанні окремих елементів букв або букв у цілому, а також їхніх заключних частин. Такі ознаки з’являються у результаті зміни при переході на письмо друкованим шрифтом таких загальних ознак, як нахил, зв’язність, розмір, розстановка букв тощо.

Аналогічна картина відбувається відносно стійкості ознак скоропису також у “друкованому” почерку осіб, які спеціально навчалися шрифтам, але пишуть ними рідко.

У осіб, які навчалися шрифтам, і часто ними пишуть ступінь виробленості почерку у порівнянні зі скорописом не змінюється. Не змінюються також ознаки просторової орієнтації.

Ознаки ж скорописного почерку, такі як розмір, розстановка, нахил, зв’язність букв і розміщення слів відносно бланкового рядка при письмі спеціальними шрифтами змінюються. Скорописні букви у таких текстах майже не проявляються. Це виключає можливість порівняння досліджуваного тексту, виконаного спеціальними шрифтами тільки зі скорописними зразками почерку передбачуваного виконавця.

Стійкість ознак “друкованого” почерку ( з часом і при навмисній його зміні) у осіб, які не мають навички у письмі друкованими буквами

Ознаки почерку у текстах, які виконані з наслідуванням друкованому шрифту у різний час особами, що не мають виробленої навички у письмі друкованими буквами, достатньо стійкі.

У таких текстах, як правило, не змінюються ознаки, які характеризують почерк у цілому: нахил букв, ознаки просторової орієнтації та більшість окремих ознак. Найбільш стійкі з окремих ознак: форма рухів при виконанні букв і їхніх частин, послідовність виконання елементів букв; взаємне розміщення елементів букв, протяжність рухів при виконанні елементів букв, розміщення точок з’єднання і точок перетину рухів при виконанні букв і їхніх елементів, розміщення точок початку і закінчення рухів у буквах, розміщення букв і їхніх елементів по вертикалі.

При навмисній зміні “друкованого” почерку у цієї ж категорії осіб спостерігається також відносна стійкість ознак. Найбільш стійкі: ступінь виробленості почерку, ознаки просторової орієнтації рухів, розподіл натиску у буквах. Дуже стійкі окремі ознаки почерку у прописних буквах, а також рядкових друкованих буквах.

Зміни окремих ознак відносяться, в основному, до таких ознак почерку, як форма рухів при виконанні букв і їхніх заключних частин, а також при з’єднанні їхніх елементів.

Стійкість ознак почерку (у часі й при навмисній його зміні) у осіб, які звично пишуть спеціальними шрифтами

Тексти, які виконані у різний час якимсь спеціальним шрифтом, значно стійкі. В них не змінюються ознаки, які характеризують почерк у цілому: розмір, нахил, розстановка букв, розміщення відносно бланкових рядків. Не змінюються також окремі ознаки почерку: будова букв, форма рухів при виконанні елементів букв ( у тому числі овалів), підрядкових частин букв, особливості взаємного розміщення елементів букв, розміщення точок перетину елементів букв, форма рухів при з’єднанні елементів букв, при виконання початкових і заключних елементів, розміщення рухів по вертикалі, послідовність рухів при виконанні елементів букв та інші ознаки.

У текстах, які виконані зміненим почерком, особами, що звично пишуть тільки одним із спеціальних шрифтів, більшість загальних і окремих ознак почерку суттєво не змінюється.

У тих випадках, коли особи володіють декількома видами шрифтів, завдяки різноманіттю конфігурацій однойменних букв вони можуть виконувати їх по-різному. При цьому суттєво змінюють загальну будову письмових знаків, що в значній мірі утруднює процес порівняльного дослідження, а іноді робить ідентифікацію неможливою.

Особливості методики дослідження текстів, виконаних із наслідуванням друкованому шрифту й спеціальними шрифтами, підготовка матеріалів для дослідження

Дослідження текстів, які виконані  з наслідуванням друкованому шрифту відноситься до числа складних почеркознавчих досліджень. Складність дослідження подібного роду рукописів і обмежені можливості ідентифікації по них виконавця обумовлені перш за все особливостями загальної будови друкованих букв, темпу виконання.

А саме, відповідно до стандартних зразків письмові знаки друкованої форми складаються здебільшого з прямолінійних, не зв’язаних між собою елементів. Рукописи з наслідуванням друкованому шрифту, як правило, виконуються в уповільненому темпі. Уповільнений темп виконання в сполученні зі зміною будови письмового знака дозволяє особі, що пише, контролювати свої рухи, уникаючи звичних особливостей виконання знаків, що характеризують його звичайний почерк.

Відсутність зв′язності в текстах, виконаних із наслідуванням друкованому шрифту, приводить до втрати цілого ряду окремих ознак почерку, обумовлених особливостями з’єднування елементів букв і букв між собою.

Разом з тим, при письмі з наслідуванням друкованим буквам поряд із ознаками, які характеризують “друкований” почерк, як правило, проявляються ознаки звичайного скоропису виконавця тексту. Специфіка виконання друкованих рукописних текстів і наявність в них двох груп ознак визначає особливості методики їхнього дослідження у всіх трьох основних стадіях процесу ідентифікації.

Стадію роздільного дослідження текстів, виконаних друкованими буквами, слід розпочинати з вивчення досліджуваного документу. Доцільність цього обумовлена тим, що у досліджуваному документі експерт виявляє сукупність ознак, за якою можливо проведення ідентифікації. При вивченні після цього зразків експерт вже знає, який саме комплекс ознак характеризує почерк виконавця досліджуваного документу й на які ознаки слід звертати увагу у зразках почерку передбачуваного виконавця.

При вивченні досліджуваного документу експерт перш за все встановлює, чи написаний текст особою, яка звично пише з наслідуванням друкованому шрифту або якимсь спеціальним шрифтам, або ж текст виконаний особою, для якої такий вид письма не є звичайним.

Встановити цей факт можливо завдяки способу виконання букв, найбільш характерних для даного шрифту.

Для осіб, які звично пишуть із наслідуванням друкованому типографському шрифту, характерно виконання всіх букв у вигляді прописних друкованих, швидкий темп і відсутність елементів скоропису.

Для осіб,  у яких відсутня навичка письма з наслідуванням друкованому шрифту, але яка добре володіє розвитою скорописною навичкою, характерні наявність поряд із друкованими буквами скорописних букв, спрощення друкованих букв або ж, навпаки, вигадливе виконання окремих елементів букв.

Після встановлення цього факту експерт приступає до вивчення ідентифікаційних ознак друкованого почерку у відповідності з класифікацією ознак “друкованого” почерку.

Специфіка побудови друкованих букв, які відрізняються за формою від скорописних, обумовлює особливості вивчення окремих ознак.

Експериментальні дослідження довели, що у “друкованому” почерку існує деяка залежність у виконанні різнойменних букв алфавіту, які відносяться за своєю графічною будовою відносяться до однієї групи. Особливо це спостерігається у буквах А, Л, Д, В, З, Ж, К і О, Ю, тому що одна з цих букв є основою для побудови інших шляхом різних добавок. Така особливість друкованих букв визначає доцільність дослідження їхніх окремих ознак по групах з урахуванням їхньої графічної побудови.

Особливістю дослідження “друкованого” почерку є також обов’язкове вивчення у рукописах елементів скоропису.

Другий етап експертного дослідження – вивчення зразків почерку передбачуваного виконавця – починається звичайно з визначення виду шрифту в “друкованих” зразках. Оскільки, як правило, у розпорядженні експерта бувають лише експериментальні зразки почерку передбачуваного виконавця, йому необхідно визначити, чи немає у цьому почерку ознак маскування. Вияснити це можливо, якщо у документі загальний вид якого свідчить на перший погляд про відсутність навички письма друкованими буквами, містяться письмові знаки, конфігурація яких свідчить по те, що виконавець звично пише якимсь певним шрифтом.

Встановити це можна й при ретельному вивченні скорописних зразків почерку, в яких звичайно проявляються елементи спеціальних шрифтів, якщо виконавець ними володіє. За скорописом також визначається техніка письма виконавця, ступінь його грамотності , а також тих загальних ознак почерку, які залишаються незмінними у “друкованих” текстах.

При вивчені “друкованих” зразків почерку рекомендується робити детальну алфавітну розробку порівнюваних текстів.

При дослідженні таких об’єктів у розпорядженні експерта повинні бути зразки шрифтів з метою встановлення у досліджуваних текстах виду шрифту й індивідуальних відхилень від нього.

Особливістю стадії порівняльного дослідження “друкованого” почерку є проведення його у два етапи: порівняння ознак, які характеризують виконання друкованих букв, і порівняння скоропису, який проявився у тексті.

Специфіка порівняльного дослідження текстів, які виконані друкованими буквами, полягає перш за все у визначенні однотипності шрифтів, якими виконані порівнювані об’єкти. Якщо тексти виконані різними типами шрифтів, то детальному порівнянню підлягають ознаки лише в однакових за будовою буквах.

При збігу типів шрифтів процес порівняльного дослідження протікає у такій же послідовності, що й в стадії роздільного дослідження.

Порівняння окремих ознак доцільно розпочинати з будови букви. У подальшому особливу увагу слід приділяти таким ознакам, як розміщення елементів букв відносно один одного, розміщення точок перетину і точок з’єднання елементів букв, розміщення рухів при виконанні букв і їхніх елементів по вертикалі, напрямок рухів при виконанні овалів букв і підрядкових штрихів у буквах, кількість рухів у буквах і відносне розміщення точок початку і закінчення рухів у буквах. Це обумовлено стійкістю названих ознак.

Порівняння скорописних елементів, які проявились у “друкованому” почерку, зі зразками  скоропису проводиться за загальними правилами. При цьому тільки слід враховувати, які з ознак скоропису у такому письмі піддаються змінам, а також те, що в окремих випадках у “друкованих” текстах проявляються такі форми скорописних букв, які у звичайному почерку зустрічаються рідко.

Є особливості і в заключній стадії дослідження – стадії оцінки встановлених збігів і розбіжностей.

Значні труднощі викликає оцінка співпадаючих ознак у текстах, які виконані особами, що звично пишуть спеціальними шрифтами.

При дослідженні експерт перш за все повинен виключити схожість почерків різних осіб. Найбільш цінні індивідуальні відхилення в письмових знаках або їхніх елементах, які частіше за все проявляються у початкових та заключних елементах букв, а також у місцях з’єднання або перетину штрихів.

При оцінці ознак, що розрізняються, експерт визначає їхню стійкість і чи є вони результатом того, що порівнювані об’єкти виконані різними особами або обумовлені навмисною, або не навмисною зміною “друкованого” почерку однієї й тієї ж особи. Зокрема, необхідно встановити, чи не являються розбіжності результатом розриву у часі виконання порівнюваних об’єктів або ж вони викликані тим, що особа, яка виконала текст, володіє різними видами шрифтів.

Успішне вирішення питання  про виконавця рукописних текстів, написаних як звичайним скорописом, так і друкованими буквами, багато в чому залежить від правильного підбору слідчим (суддею) матеріалів для порівняльного дослідження. У числі наданих матеріалів повинні бути як вільні так і експериментальні зразки почерку передбачуваного виконавця.

Специфіка “друкованих” текстів обумовлює особливі вимоги до підбору вільних і експериментальних зразків.

Вільні зразки почерку бувають двох видів: скорописні і “друковані”.

Скорописні зразки почерку за часом виконання і за матеріалом письма повинні наближатися до досліджуваного документу (тобто написані у той же період часу, таким же пишучим приладом, на такому ж папері).

Скорописні зразки необхідні для дослідження “друкованих” почерків, бо в них залишаються без змін ознаки писемної мови, ознаки просторової орієнтації рухів і окремі скорописні букви, які іноді проявляються у “друкованих” текстах. Крім того в них можуть проявитися ознаки, які свідчать про володіння виконавцем спеціальними шрифтами.

Найбільшу цінність при дослідженні мають вільні “друковані” зразки почерку. Вони можуть бути отримані, якщо передбачуваний виконавець за спеціальністю інженер, конструктор, кресляр, бібліотекар тощо. Це різні креслення, проекти, бібліографічні картки тощо.

Експериментальні зразки почерку повинні бути обов’язково двох видів – “друковані” й скорописні.

“Друковані” зразки виконуються під диктовку й самостійно (вільне викладення або списування зі скорописних текстів).

Текст експериментальних зразків повинний містити не менше 1500-2000 письмових знаків і включати слова й сполучення слів із документу, який підлягає дослідженню.

Зразки відбираються у декілька прийомів  (пишуться 5-6 разів) і не одразу, а через певні проміжки часу ( навіть у межах одного дня).

Відбираються зразки у звичайній позі, а також у тому положенні, у якому був написаний досліджуваний документ (якщо такі відомості є в матеріалах справи).

Особі, що надає зразки рекомендується виконувати їх таким же типом шрифту, що й досліджуваний текст.

Диктовку слід проводити спочатку в уповільненому темпі, поступово прискорюючи його з тим, щоб не дати особі, у якої відбирають зразки, викривити свій почерк.

При відборі зразків перед виконавцем не повинно бути ніяких друкованих виробів, плакатів , лозунгів на стінах кімнати тощо.

Скорописні зразки повинні відбиратися під диктовку на 5-6 аркушах і містити велику кількість саме тих слів і сполучень букв, у яких в досліджуваному тексті проявились елементи скоропису.

Методика дослідження “друкованого” почерку.