Дактилоскопія. Історія науки в цілому її областей залишається цікавою і недостатньо розробленою проблемою. У повній мірі це торкається і криміналістики, більш того – відносно криміналістики треба згадати про окрему спорідненість, схожості криміналістики і історії.
Криміналістична наука, як і історія, вивчає минуле за допомогою дослідження тих змін, котрі минуле залишило для теперішнього.
І сторію криміналістики вчені і практики обмежують століттям. Це пов’язано з оповіщенням в 1964 році у Цюрехі цікавої книги відомого історика науки Ю. Торвальда про використання науково-технічних досягнень в боротьбі зі злочинністю в XIX столітті. Російськомовне видання світ побачив у 1984 році.
Однак розвиток криміналістики має, на наш погляд, дещо давнішу історію. Мова йде про те, що криміналістика, як і будь яка інша область знання, у своєму розвитку проходить декілька етапів. Вони визначаються і кваліфікуються різними вченими за неоднозначними критеріями.
Так в працях І.Ф. Крилова періодизація становлення криміналістики переважно зв’язана з розвитком експериментальних досліджень Р.С. Бєлкін і А.І. Вінберг звертаються до аналізу розвитку криміналістики переважно після 1917 року. М.В. Салтевський і В.М. Малишев вивчали деякі етапи становлення криміналістичних підрозділів в Україні.
Являються одинокі публікації про розвиток криміналістики в цілому, то в перші роки радянської влади . Але названі і інші автори так або інакше обмежують свої розшуки переважно столітніми межами.
Разом з тим, криміналістика, як синтетична наука, яка привертає різно-образні знання інших областей науки і практики для реалізації своїх функцій, має значно давні витоки.
Історія розвитку будь якої області знання містить в собі ще досить багато матеріалу, фактів, даних, які потребують свого детального вивчення і узагальнення. У цьому відношенні в особливості цікава історія криміналістики, науки, яка призвана вивчати злочини з їх інформаційної сторони і забезпечувати виявлення, вилучення, фіксацію, дослідження, оцінку і дослідження доказової інформації для встановлення істини.
Історія криміналістики повна цікавих, а то й трагічних сторінок, бо використання її знань пов’язана, нажаль, з грабіжками, кражами, вбивствами, іншими злочинними посяганнями на суспільне відношення.
Відомо, що серед найбільш давніх враховуючи історію виникнення і використання у боротьбі зі злочинністю є дактилоскопічні знання.
Дактилоскопія – один з розділів криміналістики, який вивчає будову шкіряних візерунків з метою їх використання у встановленні, регестрації і пошуку злочинців.
Вивчення розвитку дактилоскопічних знань, особливо їх використання у правоохоронній практиці дають можливість виділити деякі обставини, які характеризують основні риси становлення цього цікавого розділу криміналістичної науки і необхідного виду криміналістичної діяльності.
Виявляється, що унікальні властивості шкіряних візерунків, їх неповторність, індивідуальність були відомі довольно давно. Так, є свідоцтво про те, що ще в VII столітті в Китаї відображення пальців використовувались для засвідчення документів про розрив браку. Мабуть то були документи, які упевняли розрив браку і розділ майна не таких вже й простих людей.
Нажаль нам невідомі данні про використання відображень шкіряних візерунків в інших областях. В суспільно відомих джерелах права, наукових виданнях ми не зустріли спогадів о дактилоскопії на протязі практично 1000 років. Перші згадки про різно-образні лінії і візерунки на кінчиках пальців, їх наукове описання і класифікацію можливо зустріти в працях відомого італійського вченого професора Міланського університета Марчело Мальпігі починаючи з 1687 року.
Пройшло практично сто сорок років перш ніж побачив світ видання, в якому зроблена спроба наукового узагальнення сведений про відображення пальців. Мова йде про перший науковий трактат Ж.Е. Пуркіньє про відображення пальців „До питання про фізіологію шкіри людини”, який був виданий у Бреславє в 1823 році (7,51).
Через чверть віку один з представників англійської колоніальної влади в Індії Вільям Гершель звернув увагу на своє образність відображень і з 1858 року почав досліджувати відображення пальців рук індійців, солдат, котрі получали пенсії і зарплатні, арештантів тюрем.
В Росії теж не залишилось у стороні використання можливостей дактилоскопії. Однак прямих свідотств практичного її застосування виявити не вдалося, але в деяких виданнях, які торкались організації розслідування злочинів, вже прямо вказувалось на необхідність звертати увагу на відображення пальців рук. Так у 1867 році в Санкт-Петербурзі була видана книга А. Квачевского “О кримінальном переслідуванні, дізнанні і передуючим дослідженню злочинів за судовими уставами 1864 року”, де освітлені способи здійснення злочинів, особа злочинця, звернена увага на важливість слідів рук, ніг, пальців, різно-образної обуві, слідів ніг тварин, підкреслена необхідність їх вимірювань.
Трохи пізніше, у 1871 році в Росії прийняті “Правила про порядок дії чинов Корпусу жандармів по дослідженню злочинів”, яке представляло право жандармів проводити огляд, освідотствування, обшук, виїмку. З метою навчання створити курси, де вивчались антропометрія і дактилоскопія.
Вільям Гершель На протязі практично двадцяти років продовжує вивчати особливості будови пальців рук, які, очевидно, дозволило йому усвідомити важливість дактилоскопії як засобу боротьби зі злочинністю. Про це свідотствує, що у 1877 році В. Гершель здійснює першу спробу поширити дактилоскопію на всі тюрми Бенгалі, яка до того часу не отримала підтримки. 1880 рік, Англія (являється одна з перших публікацій з дактилоскопії, як засоби боротьби зі злочинами. Ця стат’я шотландського лікаря Г. Фолдса у журналі “Природа” про феномен пальцевої будови “Про бороздки шкіри на пальцях”, де проводились два випадки використання будови пальців рук в кримінальних справах.
Цього ж року англійський антрополог Френсіс Гальтон знайомить вчених Лондонського королівського інститута з можливостями ідентифікації людини за допомогою методу Бертільйона і дактилоскопії можно відмітити, що з цих пір, очевидно, дактилоскопія починає активно внидрятися у діяльність правоохоронніх органів різних стран світу.
Потрібно зазначити, що впровадження дактилоскопії, як і взагалі впровадження нового, не було безхмарною.
Так, у 1888 році в Німеччині лікар Вінгельм Ебер подав доповідну записку в Пруське міністерство внутрішніх справ про унікальність будови пальців рук і можливості їх виявлення і фіксації за допомогою парів йоду, але ця інформація, нажаль, не була сприйнята керівництвом берлінської поліції. У 1891 році в Аргентині розробляється десяти пальцева система класифікації папіллярних узорів, яку запропонував вихідець з Далмациї поліцейський чиновник Хуан (Іван) Вучетіч, але вона також не була сприйнята поліцією.
Члени уряду, правоохоронці, громадськість, напевно чекали більш вагомих аргументів на користь дактилоскопії, тим більше, що до того часу певне розповсюдження мав Бертільонаж, як метод реєстрації і обліку злочинців. Помітною подією в історії дактилоскопії є, як на нашу думку, діяльність англійського вченого Ф. Гальтона. У1892 року в Лондоні виходить його книга «Відображення пальців», де запропоноване їх визначення показана своєрідність папіллярных узорів, запропонована їх класифікація. А вже в 1895 році в Англії Ф. Гальтоном вводиться дактилоскопічний метод реєстрації злочинців.
Дактилоскопія як метод реєстрації злочинців придбаває все більшого визнання.
У 1896 році він вводиться в Аргинтині. З 12 липня 1897 року за ініціативи генерального інспектора поліції Едварда Генрі (1859-1931) дактилоскопія вводиться на всій території Британської Індії. У1897 році дактилоскопічний метод реєстрації злочинців вводиться також в Індії, Угорщині, Австрії, Німеччині, Бразілії, Чілі, Болівії, Перу, Парагває, Урукгває.
Спочатку нового тисячоліття увага до дактилоскопії не заслабле. 5 липня 1900 року в Лондоні почала робити комісія з визначення доцільності заміни бертильонажу дактилоскопією в реєстрації злочинців, яка ухвалила рішення впровадити в дактилоскопію з листопада 1900 року, (9,75).
Продовжується впровадження дактилоскопії в діяльність правоохоронних органів, як методу реєстрації злочинців. У 1902 році в Угорщині, Австрії, Австралії (в кримінальній поліції нового Південного Уельса). У 1903 році в Німеччині, Бразілії, Чілі.
Потрібно зазначити, що перший в Російській імперії дактилоскопічний заклад було створено на Україні. У січні 1904 року завідуючий розшукової частини міста Києва Г.М. Рудого при розшуковому відділенні Київської міської поліції створений дактилоскопічний відділ, який забезпечував реєстрацію злочинців і проведення дактилоскопічних досліджень (10,56).
Заслуговує уваги також новація В.М. Чисникова по встановленню першоджерела правового регулювання дактилоскопії в Російській Імперії «Інструкції чинам Київської розшукової поліції» складеної Г.М. Рижим і виданої в 1905 році, на думку вченого, це був перший в Росії нормативний акт, що закріпив дактилоскопію як один з методів кримінальної реєстрації і що регламентував різноманітні способи її практичного використання в боротьбі із злочинністю.
Так, зокрема, в інструкції за п’ять років раніше від департаментської (1910 рік) регламентувалися прийоми збереження і зняття слідів рук і пальців, порядок заповнення дактилоскопічних листів, висновок дактилоформули і т.п. (11,93-94).
З 1904 року дактилоскопія привертає увагу деяких поліцейських чиновників в США. У зв’язку з цим співробітника нью-йоркскої поліції Джозефа Форо направляють до Англії, з метою вивчити досвід Скотланд-Ярда у використанні дактилоскопії, але вивчений досвід не був сприйнятий керівництвом поліції до 1906 року. Вагомим аргументом на користь впровадження дактилоскопії в діяльність поліції було те, що Джозеф Форо який пройшов навчання в Англії, з 16 квітня до 1 травня 1906 року, за допомогою дактилоскопічної картотеки Скотланд-Ярду встановив англійського рецедивиста (12 судимостей) Генрі Джонсона, який втік до США і називав себе Джеймс Джонс. Це був, як нам відомо перший випадок використання дактилоскопії в розкритті злочину в США (13,101-102_).
Дактилоскопія продовжує завайовувати прихильників. У1906 році її беруть на озброєння правоохоронці Болівії, в 1908 році Перу, Парагвая, Урукгвая.
Звертає на себе увагу послідовна, можна сказати ретельна методична діяльність відповідних установ по розподілу використання дактилоскопії в діяльності правооохоронних органів Росії. Так, в 1906 році розроблюються і впроваджуються в роботу в’язничного відомства «Правила у виробництві і реєстрації дактилоскопічних знімків». 30 грудня 1906 року дактилоскопія як метод реєстрації відповідним церкуляром Головного в’язничного управління №32 впроваджується у всіх в’язницях Російської імперії (14,267). У 1908 році законом від 6 липня дактилоскопіювання введено вже у всіх карно-поліцейських відділеннях.
Разом з тим потрібно сказати про те, що вже в цей час дактилоскопія сприймається не тільки як ефективна і відносна простій і надійний метод реєстрації злочинців. Вже на початку століття дактилоскопія все частіше заявляє про себе як про засіб отримання вагових судових доказів.
У літературі є свідчення про те, що вже в 1090 році в Росії результати дактилоскопічний досліджень були позитивно сприйняті судом перша дактилоскопічна експертиза в Російській імперії була проведена в Варшаві. Відбитки пальців, виявлені на коробці цигарок дозволили довести провину Баронського у вбивстві ( експерт В.І. Лебедев).
В Україні однією з перших дактилоскопічних експертиз була проведена в Одесі в 1911 році. Мова йде про те, що відомий в свій час грабіжник Бабіцкий був осуджений лише на основі одного доказу відбитка пальця на полірованій дерев’яній скриньці, яка знаходилася в пограбованому приміщенні (експерт В.І. Лебедев).
У 1912 році в Санкт-Петербургському суді визнана одна з перших дактилоскопічних експертиз в справі Шунько і Алексеєва, які звинувачувалися у вбивстві провізора Вайсбрда. Доказом стало відтиснення Алексеєва, залишене ним на обломці скла.
Важливість дактилоскопії як кошти реєстрації злочинців, ефективного методу отримання доказів вже не викликало сумнівів у фахівців. У1911 році в США, в Нью-Йорку з участю відомого популяризатора дактилоскопії Джозефе Форо успішно проводяться експеременти (експертизи), в суді по перевірці можливостей дактилоскопії у встановленні особи (15,104 105). У 1912 році в Росії дактилоскопія як метод реєстрації впроваджена в Санкт-Петербургському окружному суді. У 1913 році в Росії видається підручник кримінального процесу С. В. Познішева, де в перше слідчому для фотографування, дактилоскопіювання, різноманітних вимірювань, виявлення слідів рекомендується звертатися до фахівця, очевидне фахівця-криміналіста.
Напевно найбільш значною подією для розвитку дактилоскопії було його міжнародне соціальне покликання. У 1914 році в Монако відбувся Міжнародний поліцейський конгрес де дактилоскопія була визнана головним методом реєстрації злочинців.
У подальші року незалежно від змін політичних орієнтирів, систем суспільного відношення дактилоскопія залишається одним з дійових методів боротьби із злочинністю. Звичайно форми, напрямки, особливості використання його можливостей постійно удосконалюється. Так, ще в перші роки формування нової вдалині в липні 1918 року в Росії вже зверталась увага на важливість значення дактилоскопії. У наказі №40 по карно-розшуковій міліції підкреслювалася необхідність термінового ознайомлення співробітників міліції, передусім робітників кримінального пошуку з можливостями дактилоскопії.
З цією метою вже в жовтні 1918 року Центррозшуком розроблені « Правила для зняття фотографічних і дактилоскопічних відображень із затриманих злочинців» і розроблені пропозиції відносно організації курсів по підготовці фахівців такого профілю і створення музею. Того ж року в наказі № 42 по карно-розшуковій міліції викладені правила дактилоскопіювання затриманих злочинців (16,47). З метою подальшого удосконалення використання цього ефективного інструмента боротьби із злочинністю, 15 лютого 1919 року Колегія НКВД РФСР ухвалила рішення про організацію кабінету судової експертизи реєстраційного і дактилоскопічного бюро і кримінального музею при Центральному управлінні кримінального пошуку РФСР.
З початку 20-х років змінюються плідні спроби наукового узагальнення проблем дактилоскопії. Про це свідчить, наприклад, висновок в 1923 році першої за радянських часів монографії з криміналістики підготовленої до реєстрації П.С. Семеновським (в 1883-1959 роки) «Дактилоскопія як метод реєстрації», де закладені основи такої реєстрації, які і зараз не втратили свого значення (18). Теоретично обгрунтованим і вагомим в практичному відношенні було введено в дію 12 серпня 1924 року наказом Відділу кримінального пошуку НКВД України «Керівництво регістраційно-дактилоскопічного бюро міліції і карного розшуку УССР», яке було підготовлене начальником науково-технічного підвідділу кримінального пошуку О.А. Елесевим (1887-1968) і консультантом кримінального пошуку НКВД України М.С. Бокаріусом (1869-1930).
Ми зупинилися лише на деяких суто історико-хронологічних аспектах розвитку дактилоскопії.
Дослідження цього розділу криміналістичні науки мають багато «білих плям» в різних аспектах. Мова йде про перспективи розвитку сучасних уявлень про дактилоскопію і її можливість в розслідуванні злочинів, історію становлення і розвитку дактилоскопічних установ, особливості підготовки відповідних кадрів і т.п. Всі ці і багато інших проблем буде, на нашу думку, важко вирішувати без проведення досліджень історії дактилоскопії.